Я все розумію, вік і втома, але щоразу пробачати свекрусі не збираюся. Зараз я поясню в чому річ і, гадаю, що ви мене підтримаєте.
Так сталося, що коли ми з Іваном одружилися, його мама Лариса Дмитрівна була в Італії. Вона жінка проста, сільська, без освіти, але змогла важкою працею заробити досить великі гроші. Допомогла дітям встати на ноги, ще й квартиру трикімнатну придбала.
А коли повернулась – затіяла грандіозний ремонт. Зробила перепланування квартири, придбала найдорожчі матеріали. Я неодноразово цікавилась:
– А нащо все таке дороге? Не краще було б гроші на старість тримати?
– Ти не розумієш, мама про це мріяла. Вона усе життя соромилась, що немає гарного житла, – пояснював Ваня.
А мені здавалось, що Лариса Дмитрівна просто хоче, аби усі їй заздрили. Але я не втручалась. Врешті, це її гроші – і її право.
Свекруха зробила шикарний ремонт, замовила нові меблі й влаштувала входини. Запросила найближчих родичів і друзів. Прийшли й ми з дітьми. Нашому синочку тоді вже було сім років, а донечці – чотири.
Щойно ми зайшли до хати – в мене мало щелепа не відпала. Античні колони, білі арки, мармур на підлозі й шпалери з позолотою. Я наче в музей потрапила. Усі меблі також світлі, перетягнуті велюром. Стіл Лариса Дмитрівна накрила шикарний. Щось самотужки приготувала, а деякі вишукані страви замовила в ресторані.
І ось мої діти почали бавитися і розлили на новий диван вишневий компот. Я думала, що у свекрухи інфаркт станеться. Як вона кричала, діти страшенно перелякалися. Наприкінці вона сказала, що доки малі не навчаться поводитися – їм до неї в гості не можна. Чути таке було вкрай дико, адже вона їхня рідна бабуся.
Згодом Лариса Дмитрівна заспокоїлась і покликала нас на вечерю. Так сталося, що я затрималась на роботі, а чоловік з дітьми пішов наперед.
Коли я прийшла на мене очікував сюрприз. Чоловік вечеряв, а дітей десь не було.
– А де малеча?
– Вони почали погано поводитися і я їм сказала гратися на балконі.
Аби ви розуміли, свекруха живе на сьомому поверсі. Балкон в неї засклений, але слугує скоріш складом з різним непотребом. Мене все це вкрай обурило. Врешті знаходитись на тому балконі просто небезпечно. На дітей може щось впасти, або ж вікно відкриють чи скло розіб’ють.
Я зібрала дітей і відразу ж пішла геть.
– Чого ти тікаєш? Що сталося?
– Вам діти що, тварини якісь? Якщо вам онуки не потрібні – не кличте їх в гості.
Вдома я ще з чоловіком посварилася. Сказала, що ноги моєї в тій квартирі не буде. Іван образився.
– Ти все перебільшуєш? А діти наші й справді часом не слухняні.
От скажіть свою думку, може я щось не розумію? Така поведінка свекрухи нормальна?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!