Я вийшла заміж за Андрія 7 років тому. Зараз у нас двоє дітей. Дочці Златі – 5, а сину Макару – 3. Маємо власне житло, щоправда, в кредит, який зараз виплачуємо. Я вже вийшла з декрету і працюю в магазині продавцем-консультантом, Андрій працює нотаріусом в одній великій компанії.
Все було б добре, якби не ложка дьогтю в бочці меду. Свекруха незлюбила мене з першого дня. Причина і досі невідома. Вона все говорить про те, що я з села. Не розумію, що в цьому поганого. Я та мої батьки маємо вищу освіту, тож закиди Антоніни Андріївни про те, що ми неосвічені даремні. У свекрухи ми ніколи і нічого не просили, бо в неї на першому місці завжди була і є її донька – Катерина.
Тим паче, мої батьки мають великий будинок, часто передають з села гостинці – свіжі продукти, сметанку, молочко. Тато взагалі зробив собі пасіку та виготовляє мед!
Антоніна Андріївна завжди дорікала, що я погана господиня:
– Прибрати можна було б і краще.
– Спитала б у мене як приготувати, я тобі пораду дала б. То був би смачний борщ, а так якась вода закрашена.
– Щось Андрій схуд, як з тобою жити почав.
– Дітей треба краще виховувати. Як не знали, що з ними робити – не треба було народжувати.
Це далеко не повний список постійних повчань мами чоловіка.
До наших дітей Антоніна Андріївна теж з любов’ю не ставилась. Вона ніколи не приходила, могла за якесь свято забути навіть. Про подарунки я і взагалі мовчу. Максимум – то якась пластмасова китайська іграшка або ж найдешевша шоколадка з магазину.
Коли ж Катя заміж вийшла і народила доньку. то Антоніна Андріївна стала найкращою бабусею. У Фейсбук постійно викладала фотографії онуки з надписами “Моє найбільше щастя”, “Улюблена онучка” і т.д.
На початку вересня у нашого сина було 3 роки. Ми запросили хрещених і бабусь з дідусем. Зробили святкову вечерю, я приготувала декілька салатиків, картопельку запекла. А мама взагалі зробила святковий тортик.
Все було добре, крім одного – свекруха не могла нахвалитись онукою, донькою Каті (самої зовиці не було, бо вона захворіла). Про іменинника бабуся і не згадала. І от за святковим столом Антоніна Андріївна видала фразу:
– Діти доньки, то рідна кров, а невістки – чужі. Бо не знаєш, чиї вони. До того ж мій онук щось не дуже схожий на Андрія.
Я від почутого завмерла, як вкопана. За столом запала тиша. Чоловік не розгубився, взяв маму за руку та провів у коридор. Я його не зупиняла. Свято продовжили, щоб не псувати настрій дітям. Наступного дня Златка мене запитала:
– Бабуся Тоня нас не любить? Чому вона таке вчора сказала?
Я не знала, що відповісти дочці, лише сказала:
– Не думай про це.
Після того застілля зрозуміла, що у моїх дітей одна бабуся. Лише Андрія шкода, що має таку маму, бо після того випадку Антоніна Андріївна всім жалілась, що її прогнали зі свята. І ми з Андрієм невдячні діти.
Як би ви реагували на такі слова?