Минулої п’ятниці у мене був день народження.Я його не святкувала, гадаю, зараз не час, та й даремна витрата грошей. Всі ці новини по телевізору, вибили з колії, настрій щось не той був…
Мама до мене зателефонувала ще вранці, привітала і мов окріп на голову вивалила:
– Доць, в суботу вранці я буду в Україні, маю деякі справи, але в неділю буду в тебе.
Мама моя в Італії вже 15 років працює, приїжджає рідко, тому для мене трохи неочікувано було це почути.
Ну тут вже хочеш – не хочеш, та щось приготувати доведеться. А самі знаєте, як це: декілька страв, якісь канапочки і 2000 нема… Але це таке. Я покликала ще молодшу сестру. Подумала, що сім’єю повечеряємо.
Ви не думайте, те що мама на заробітках – не означає, що вона нам з сестрою хоч якось допомагає. За ці всі роки жодного євро чи гривні не вислала. Хіба посилки декілька разів передавала: кава, макарони, олія з оливками і таке інше.
В селі, в нашому будинку мама поробила ремонти, купила меблі нові, але все стоїть і трухлявіє… Адже і у мене, і у сестри своя сім’я, ми переїхали до чоловіків.
А ми й не чекали в принципі. Ми звикли, що потрібно думати самим за своє благополуччя. Тому її ніколи і не просили допомагати коштами.
В неділю, коли я вже декілька годин прочекала маму, вони залетіла з привітаннями і білим конвертом у руках. Я чомусь так подумала, що вона запхала хоч 100 євро(але з теперішньою ситуацією в Україні хотіла і більше десь підсвідомо), та потім глянула і побачила українську купюру номіналом у 1000 гривень. Ну гаразд. Образливо, засмутилась трохи, але нічого не сказала. Я не меркантильна людина.
Коли ми їли запечену курочку, мама вирішила поділитись новиною:
– Діти, скажу вам щось. То важливо. Я прийняла рішення і купую квартиру у Львові…Можете мене привітати.
Ми отетеріли. Переглянулись. От значить куди вона гроші вкладає, все у нерухомість, хоча навіть не живе в ній і не здає в оренду. Що збирається з нею робити?
Мені здається, що у нашої мами якась психологічна проблема. Вона хоче приїхати з Італії і здаватися дуже багатою.
Навіть у такій кризовій ситуації, яка зараз відбувається в Україні її байдуже на те, чи, можливо, нам чимось допомогти треба. Не хочу нариватись на критику, але скажіть, хіба я не права?
Чию позицію підтримуєте?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!