У 29 я познайомилася з Назаром на дні народженні спільного друга. Чоловік мені сподобався, такий галантний, дотепний, розумний.
Тоді коханому було 32 і він вже мав дітей від першого шлюбу. Мене цей факт ніяк не відштовхував. Адже зі своєю колишньою жінкою він давним-давно не жив. Звісно, як совісний батько, він платив аліменти, гуляв з дітками. Я була знайома з Аліною та Ростиком, але аж таких теплих стосунків між нами не було.
Однак, я сама знаю, що чужі діти можуть зруйнувати стосунки. Тому просила у Назара тільки одну послугу – чітку межу між мною та дітьми. Аби не через це не сварилися, щоб все було нормально.
І у 2021 я народила донечку Оленку. Зараз я у декретній відпустці, але час від часу можу працювати дистанційно. Назар від доні ні на крок не відходить. На виписку приніс великого ведмедика у повний ріст, а мені подарував 1001 троянду. Купив додому робота-пилососа, ще мультиварку та іншу кухонну техніку. Це мені дуже економить час і я можу нормально погратися з донею. Всі фінансові питання щодо продуктів, одягу, розваг, комунальних послуг Назар взяв на себе.
Але не все так було солодко. Місяць тому додому прийшов чоловік. Я помітила, що він дуже збентежений:
– Коханий, що трапилося?
– Так от маю до тебе серйозну розмову. Але не знаю, як ти відреагуєш.
– Скажи, я тебе вислухаю.
– Колишня хоче поїхати на заробітки в Італію, до своєї родички. І нема з ким дітей лишити. От вона каже, щоб я, як батько взяв на себе цю відповідальність.
Мені чомусь в той момент стало шкода дітей. Я б не хотіла, щоб моя Оленка росла без тата. Тому на свою голову погодилася взяти діток у родину.
Думала, що це нас якось зблизить, ми почнемо тісніше спілкуватися. Але ті дітиська наче все на зло роблять. Старша Аліна прокинеться зранку, навіть зуби не почистить, одразу дістає телефон. Прошу її помити посуд, винести сміття чи піти в магазин по продукти – нуль реакції. З ранку до ночі десь гуляє з подругами, повертається за 10 хвилин до комендантської години і зразу йде спати.
Ростик також не хоче мене слухатися. Він у вересні вже піде у 1 клас, тому треба трішки підтягнути до школи. А він не хоче ні читати, ні писати. Одразу кричить, кидається зошитами, всі книжки обмалював. І через його істерики Оленка часто прокидається. Сусіди не раз приходили і скаржилися на крики вдома.
І якось моя мама прийшла у гості. Діти з нею навіть не привіталися.
– Слухай, а чого їх бабуся у село не візьме?
– Я не знаю. Бо Назар їх тато, і він має…
– Ну, крім тат, є ще бабуся. Якось дивно виходить, гроші на продукти, іграшки, одяг дає Назар, хоча їх мамуньця на заробітках.
Я тоді вирішила поговорити з Назаром серйозно. Аби він трохи повпливав на дітей, перевиховав. Ну я не чужа їм людина, врешті-решт.
– Це ж діти, зрозумій. Ну почекай ще декілька місяців, потім колишня повернеться і вони переїдуть.
– Ага, чекай і сивій так? Мене дістало, що вони нерви виїдають. Спокою у рідній хаті нема!
Ми дуже посварилися. Я зібрала свої речі, взяла Оленку та поїхала до мами. І поставила ультиматум – поки Аліна та Ростик вдома, моєї ноги там не буде.
Нараз нажалівся своїй мамі. І свекруха почала читати мені моралі:
– Вони ще діти, а ти так нахабно до них ставишся!
– А це мої діти? Ні. Я їх не народжувала. Ви ж самі знаєте, що їх бабуся живе в селі поруч. Чого вона рідних онуків до себе не забрала? У мене є Олена, я їм у няньки не наймалася.
Я не хочу навіть додому їхати по речі. Розумію, що то його діти. Але я не чужа людина, у нас є донечка!
Як нашій читачці вирішити цю проблему та зберегти родину?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!