Так сталося в житті, що чоловік покинув мене після 18 років шлюбу. Знайшов собі на роботі молоду секретарку та вирішив, що з нею живеться набагато краще.
Мій старший син тоді закінчував школу та готувався до ЗНО, молодша донька планувала до коледжу вступати. І я чудово розуміла, що на мою зарплату продавчині ми не проживемо. І тоді на допомогу прийшла моя кума, Ольга. Вона роками працювала закордоном, була і в Польщі, і в Німеччині та Португалії.
– Я тебе прекрасно розумію, Галко! Тут не зарплата, а якісь копійки. Знаю одних сеньйорів, їй дуже потрібна доглядальниця за літньою бабусею.
– Я готова на все, аби тільки гроші заробити нормальні.
За декілька днів Ольга допомогла мені зробити документи, дала ще пару євро на дорогу, купила квитки на автобус:
– Але є одне але.
– Що таке, Олько?
– Знаєш, наші українки дуже нерозумні жінки.
– Ти про що? Як це нерозумні?
– Ти от краще рік-другий попрацюй для себе. Ну там відклади на квартиру, на машину кошти. А вже потім про дітей думай.
– Я не можу так, це ж мої рідні діти, ти що.
– Ага, кого не запитай – ці рідні дітиська з батьків гроші тягли, а потім і склянку води не хотіли приносити. Так що дослухайся до моєї поради – думай спершу про себе. Повір, так буде набагато краще.
Ну я повірила Ользі. І за 4 роки відправляла дітям десь 400 чи 500 євро на місця разом з продуктами. Різницю клала собі в кишеню. Мені платили дуже добре, гарно ставилися, не кричали та не дорікали. Я не почувалася в тому Лісабоні якоюсь наймичкою.
Спершу я панувала купити собі квартиру. А нашу стару двокімнатну розміняти, купити потім синові та доньці по кімнаті десь у новобудовах. У них буде свій дах над головою, і я матиму нормальне житло.
Діти не знали про цю ідею взагалі. Я навіть батькам не казала, аби вони комусь випадково не пробазікали. І от місяць тому я приїхала в Україну, купила собі гарну, двокімнатну квартиру у новобудові, спокійний район у Львові. Син якраз захистив диплом та вже працював, донька також добре вилася, від брата не відставала.
Я досить швидко зробила ремонт у квартирі, там все було готове з комунікації, залишилося завести меблі. Запросила дітей на новосілля, аби вони побачили нову квартиру.
– То поки я в гуртожитку собі мівіну запарював, ти потайки гроші на квартиру збирала?
– Ну так, я цю квартиру тільки для себе купила, а стару можна розміняти.
– Мене не цікавить обмін. От як тобі совісті вистачило про нас забути, а на квартиру єврики складати?
Діти дуже образилися, називали егоїсткою. А потім так голосно грюкнули дверима, що ледь тріщина не пішла. Потім батьки до мене зателефонували і також почали дорікати. Мовляв, поки вони свою пенсію економили для внуків, я про них взагалі не думала.
Я сказала сеньйорам, що вже не паную повертатися закордон. Але бачу, що доведеться знову на рік чи більше поїхати в Лісабон.
Якщо я цю квартиру віддам, наприклад, синові, а доньці куплю кращу, то вони не будуть на мене ображатися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!