Ви колись задумувались, як часто ми переходимо межі? І навіть самі про це не підозрюємо…Учора бачила, як дві жіночки спілкувались за чашкою кави.
– Знаєш, пора б вам уже й про дітей задуматись. Усі з наших вже народили, хтось і на друге коло вже пішов. Тільки ти оце й лишилась. Ти ж розумієш, що твоє тіло не вічне? — питала одна в іншої.
– Так… Думали про це. Мабуть, дійсно пора… — зніяковіло відповідала жіночка подрузі.
Мене дуже зацікавив вираз її обличчя. Там був і смуток, і розчарування, і біль… А що, як ця жінка вже намагалася завагітніти, але лікарі сказали, що дітей в неї бути не може? А що, як їй уже вдалося відчути радість материнства на першому УЗД, але після цього стався викидень? А що, як він був навіть не один? Чи, може, ця жінка проходить дороге лікування, яке і досі не дало результатів? Або ж це лікування їй вкрай необхідне, але грошей на нього взяти нема де…
І вона бачить, що її подруги, родичі, знайомі — всі вони вже давно мають маленьке продовження себе, мають сенс жити далі. А вона — ні. І це ранить її щодня, щодня вона вислуховує від знайомих, що годинник на місці не стоїть… Вона вже давно вибрала імена своїм дітям. У кімнаті давним-давно стоїть дитяче ліжечко, яке чекає свого часу. Але час не настає. І щодня до Бога лине молитва з одним єдиним проханням. Та його наче ніхто не чує.
Подобається історія? Знаходьте ще більше цікавого за посиланням: https://t.me/+On4TH8CvEjplMjA6
Це працює і в іншу сторону. Колись довелось чути, як моїй знайомій співчували з приводу вагітності. У них уже було троє синів, тепер вони чекали дівчинку. Добрий заробіток, пристойна родина, чудові дітки… І співчуття. Мовляв, скільки можна вже народжувати тих дітей, пора про себе подумати.
Але ж ніхто не хоче навіть спробувати уявити, що дехто хоче не одну дитину і навіть на двох. Може, комусь для щастя потрібно пʼятеро? Може та жінка, яку називають «постійно вагітною», бачить у цих дітях сенс свого життя? Хто знає, може вона з дитинства мріяла про величезну родину, бо росла сама? Але все це не має значення. Для суспільства вона безвідповідальна і вітряна. Навіть якщо вона ідеальна, навіть якщо має достатньо грошей, аби кожній дитині дати щасливе життя.
Але моя улюблена тема — самотні жінки. Я сама така. І ви навіть уявити не можете, як набридли ці дурнуваті жарти про старих дів і сорок котів! Хто сказав, що я не можу бути щасливою без чоловіка? Чого ніхто не пропускає можливості дорікнути мені моїм сімейним станом? І ніхто ж не питає, чого я досі одна. Може, мій чоловік загинув на війні, а я стала вдовою, яка не готова відкрити комусь серце знову? Може, я пережила важку зраду, після якої моя душа і досі розбита? Може, я боюсь бути з чоловіками, бо в дитинстві я побачила, що нічого доброго з того не буває?
Скільки ж оцих «може» насправді існує. Але ж ніхто не хоче про них думати. Кожен вважає за потрібне вставити свої пʼять копійок. Правильно, куди ж без них?
Таких жінок — море. І кожна з них має за спиною свій біль, свою історію. Тому давайте цінувати особисті кордони одне одного, не переходити за межі прийнятного. Бо іноді це так ранить, що аж в саме серце…
Більше історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+ip4OLY7feqc1OTQy
А вас колись діставали подібними питанням?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!