– Діти, ви вже дорослі! Як так можна?! – кричала Ніна у слухавку, коли почула черговий “вдалий” план доньки.

Антоніна 13 років важко працювала закордоном. Була і в Польщі, і в Німеччині, Італії. Останні місяці працювала в Португалії доглядальницею у старенького чоловіка. Однак, дуже сильно сумувала за рідними. Там, в Україні, на неї чекають доньки та онуки. Пані Антоніна не була ні на весіллях, ні на хрестинах онуків, все пропустила. Адже не мала тоді змоги приїхати додому, роботи було багацько. 

Щоранку та щовечора молилася Богові та просила, аби той послав ласку на її Олену та Ольгу. Щоб внуки росли здорові, щоб добре у школі вчилися. Так молитва була для неї наче заспокійливою пігулкою. Та і робота вже не так важко йшла, а веселіше. 

Коли старша донька Олена сказала, що вагітна третьою дитиною, то пані Антоніна вирішила – все, до біса ту Португалію та гроші, їду додому. 

– Напрацювалася за ці роки. Скільки я вже закордоном мешкаю? Рахуй, що з 2010 точно! Ні, годі з мене, час вже з онуками няньчитися, а не тут прибирати, – скаржилася подрузі у Скайпі. 

Звісно, що кожна бабуся хоче проводити час з онуками. Бо діти вже перестали бабцю впізнавати, адже та приїздила тільки на свята і все. 

Вирішила про цю новину попередити дітей. Аби хтось її потім зустрів на вокзалі з валізами, допоміг додому доїхати. І заодно треба попередити квартирантів, які мешками в однокімнатній хрущівочці Ніни, що час виселятися. Тоня вже подумки вибирала нові меблі до квартири, уявляла, як буде онуків до себе забирати, які іграшки їм подарує та скільки солодких гостинців їм треба привезти! 

– Мамо, а ти точно впевнена? Може передумаєш?

Такі слова дуже насторожили Ніну. 

Пошепки

– А що таке? У вас є свої квартири, діти. Я вже скучила за малюками, бачу їх двічі на рік

– Мамо, я це розумію. Але от я скоро народжу. Ти бачила ціни на дитячі підгузки, на одяг, на іграшки? То просто космічні ціни там малюють. Навіщо так поспішати?

“Навіщо так поспішати” – ця фраза від доньки стала наче ножем у серце для пані Антоніни. То її діти весь час цінували тільки за гроші та продукти, які вона висилала в Україну. 

– Ми таких грошей тут не заробимо, як ти. Попрацюй там хоча б ще рік. 

– Діти, ви вже дорослі, навчіться самі заробляти гроші та забезпечувати малюків! 

Ніна поклала слухавку. Так, вона ще залишиться в Португалії на рік. Однак, гроші вже для себе почне відкладати. Приїде і заживе спокійно. А Олена та Ольга нехай самі думають, як дітей прогодувати і на які гроші їм підгузки купувати. 

Жінка вчинила правильно? Варто їй залишатися закордоном? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!