Коли мій Микола привів дівчину – я була на сьомому небі від щастя. Настя – тендітна, ніжна, словом, вона мені здалась ідеальною. Адже я досі надію втратила. Синові 36 років, а з коханням не таланило. Вони тоді ще не думали одружуватись, та я на це вплинула.
– А що вам чекати! Нехай Настя до нас переїжджає, а влітку весілля зіграємо.
– Та ми планували трохи грошей назбирати й придбати невеличку квартиру десь на околиці.
– Хіба ж зручно буде добиратись на роботу звідти. Живіть у мене, а заробите на гарне житло – переїдете.
Я їх переконала. Виділила молодим найкращу кімнату. В усьому їм допомагала. Зі своєї пенсії комунальні платила, а вони зараз чималі, ви ж знаєте. Що залишалось – йшло на харчі. Хотілось тішити дітей смачненьким. Звичайно, на делікатеси моїх грошей бракувало. Всілякі суші, сири італійські молоді купували самотужки.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Так ми прожили два роки. А тоді Настя завагітніла. Як я раділа, словами не передати. Зібрати на квартиру Миколі ніяк не вдавалося. Криза, інфляція. Та я все розуміла. Навпаки раділа, що не сама.
А тоді одного дня все в моєму житті перевернулось. Я саме вареники ліпила, коли отримала повідомлення від сина.
“Як я мрію, що ми жити окремо будемо. Якби стару не утримував – давно б назбирав” – прочитавши, я присіла. Закололо серце.
Вочевидь, син помилково мені це відправив. Того дня довелось ліки пити, так серце боліло. Залишила я все, як є, зібралась і поїхала до своєї племінниці в село. Вона так тепло мене прийняла. Дозволила жити в старій хаті. Вона маленька, але добротна. Та головне, що не заважатиму більше нікому.
Племінниця каже, що я мала б вигнати невдячного сина. Та я так не можу. Нехай буде на їхній совісті.
А як би вчинили ви на моєму місці?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!