Я саме сиділа й переглядала сайти з купальниками, коли у двері постукали. Ми з коханим за тиждень маємо в Грецію на відпочинок летіти, а одягу пляжного в мене зовсім нема. Та хтось настирно продовжував гриміти, хоча я гостей не чекала.
Відчинила – й очам своїм не повірила:
– Діти у вас будуть до кінця літа!
– Ти що? Як це?
– Я їду до Норвегії. Вже сьогодні.
На мене здивовано дивилось два хлопці і дівчинка трьох років. Це діти мого Андрія від першого шлюбу. Так, він батько трьох дітей, тому й може перетинати кордон. Але як може Оля так просто взяти їх і залишити, заради чого.
Та мені ніхто нічого пояснювати не став. Ми з Андрієм вже два роки разом. Торік розписалися, адже він нарешті наважився розповісти все першій дружині. Точніше, вона сама дізналась і виставила його за двері. Не знаю, чим вона думала, з трьома дітьми таке витворяти зовсім не розумно.
Мені зовсім не дивно, що Андрій почав зраджувати. Він гарний, статний і успішний. А вона з красуні перетворилась на якусь бабегу. Дітей народила й геть про себе забула. Я ніколи не розуміла, нащо було третю заводити. Та коханий пояснював:
– Ми дуже дівчинку хотіли. Та й жили доволі добре. Хто ж міг подумати, що все так складеться. Та тепер я хоч виїзний.
Цікаво, що раніше Андрій ніколи не приводив дітей до нас. Ходив брав їх на прогулянки на нейтральній території. Адже я із самого початку казала, що не сидітиму з чужими малюками, мені це не треба. Він все запевняв, що цього не станеться. А тут таке. Я нічого не розуміла, дочекалась чоловіка:
– Це що жарт якийсь?
– Ні! Просто Оля познайомилась з якимось чоловіком, хоче й своє життя влаштувати. Зрозумій, вона ж має право. А з трьома дітьми не просто. Та й ми не брали їх ніколи.
– Мене не хвилюють Оліні проблеми. Ти казав, що вони з нами не житимуть.
– Ну, так склалося. Я їх тато. Не вижену ж їх надвір.
– Розбирайся з цим, як хочеш. Інакше, я піду! У нас бронь в Грецію. Чи ти забув?
– Можемо усі разом поїхати!
Я гримнула дверми і пішла. Та коли повернулась, діти ще були в нас. Що мені із цим усім робити. Ми так не домовлялись. Я плакала всю ніч поспіль. Андрій мене заспокоював. Все казав, що вибору нема і треба змиритися. Та міг би хоч їх кудись в табори відправити чи до бабусі. Та він просто не хоче. Що ж мені з усім цим робити? А що як вона їх і не забере?