Я вже більше, ніж пів року на заробітках. І, знаєте, завжди мала радість від дітей! Сина Станіслава я виховала добре, він не потребував нічого. Я все в селі працювала вчителькою, та на таку зарплату багато не заробиш. А на як вийшла на пільгову пенсію, вирішила поїхати в Чехію трохи заробити. Подруга мене вже давно кликала. Та й пішла в покоївки. Дітям постійно гроші висилала.
Син мій одружився ще до мого від’їзду на Каті, вона теж з нашого села. Стали думати про своє житло. А я вирішила на заробітки поїхати, щоб дітям помогти. Катя невдовзі завагітніла, то їм було складно. В селі не ті умови: у нас не було гарячої води, і світло часто вимикали. Діти все відмовляли мене:
– Мамо, не їдьте, ви вже немолоді!
Та я не послухала. Знала, що гроші потрібні. Працювала й у вихідні, і на свята не мала можливості до дітей приїхати. Катя все дзвонила мені по скайпу і просила, щоб я хоч на хрестини вирвалась. А потім невістка раптово перервала відеозв’язок, казала, що не має часу, тільки повідомлення скидала у Вайбер. Мене це насторожило, та думаю: у дітей купа своїх турбот, не буду надокучати.
На хрестини до Вірочки я дуже поспішала. Купила гостинців, якийсь одяг для дитини, золотий хрестик, невістці – парову праску, а для сина – ноутбук. Та на вокзалі мене ніхто не зустрів. Ледве дотягла ті сумки, а по дорозі вже обдумувала, що могло статись. Лікарня, викидень? Чи може, просто забули – живуть своїм життям?
Насилу я прийшла до хати, ледве притягла ті сумки, тричі ставала по дорозі. І все думала: кому я то віддам? А що люди в селі скажуть? Чи ж не засміють? Прийшла я до хати, а хата ніби не моя. Які там ремонти, на подвір’ї все нове: охайні клумби, нові ворота, пластикові вікна в будинку, огорожа, свій гараж і машина. Я завжди мріяла про таку. Та тільки чи ж не чужі люди живуть тепер у моєму будинку?
– Мамо, чого ж ви не подзвонили? – почула рідний голос і трохи заспокоїлась. – Катя ще в пологовому, ми всі такі заклопотані, що забули про твій приїзд.
– А що з будинком?
– Ти тільки не хвилюйся, але ми ремонт зробили. Катя боялась, що ти будеш проти, і нічого не казала. Ну як тобі такий сюрприз?
– Сину, ви ж мріяли про свій будинок…
– Мамо, ми так скучили, і хочемо жити тільки з тобою. Повертайся!
Я обіймала Стаса, потім він провів мене в дім і я помалу почала звикати до нового життя. Катю скоро виписали, і ми влаштували пишні хрестини. У ресторані я і так сказала:
– Ви в мене найкращі діти! Я дуже вами пишаюсь!