Одружилася два роки тому з чоловіком, який старший на цілих 12 років. Зараз я в декреті, сиджу з двомісячною донькою. Спершу я не хотіла ніяких стосунків, але він був дуже наполегливим, казав, шо закохався в мене одразу. Спершу його наполегливість мене відлякувала, не могла зрозуміти, що йому треба від мене. Зустрічав після навчання, відвозив додому, вирішував мої проблеми, паралельно вже і з батьками встиг познайомитися.
Потім на день народження подарував букет зі 101 троянди – такої краси я ще ні від кого не отримувала. Подруги мені заздрили, а я вирішила дати йому шанс. Я була наче в казці – букет на кожну зустріч дарував, обіди щодня разом, подарунки, розмови телефоном 24 години, хвилювання за мене, невеликі нотки ревнощів, в загальному, носив на руках. Всього в двох словах не описати. У мене раніше теж були стосунки, кликали заміж, піклувалися, але я ніколи не відчувала себе так спокійно і захищено, як з ним. Загалом, я закохалася, і коли чітко це усвідомила, ми одружилися.
Він зробив все так, як я і хотіла. Купив квартиру, де я хотіла жити, медовий місяць в тому місці, куди я мріяла з’їздити. Він працював з дому, і кожен день відвозив і забирав мене з університету. Сидів, займався зі мною перед сесією, часто замовляли їжу, щотижня відвозив мене до мами. Для свекрухи я просто ідеальна за його розповідями, вона мене любить. Він у неї єдиний син, а вона бачить, що ми один одного любимо і в цілому у нас все добре, тому радіє, і з донечкою нашої сидить, поки я в університеті. Безумовно, я не тільки беру, я дуже багато віддаю цим стосункам.
Загалом, все здається ідеальним, але у медалі є протилежна сторона – він був одружений і у нього є син. Я ні в якому разі не називаю це мінусом, але я просто до божевілля ревнива, сентиментальна, романтична натура, тому після весілля у мене часто проскакувало: «я ніколи не буду першою», «я ніколи не народжу йому першу дитину», «всі ці почуття він вже відчував». Але зараз не про те.
Жили ми з чоловіком ідеальним життям, зі своїми проблемами і радощами. Чоловік терпів мене вагітну, їздив зі мною по всіх лікарях (з його першою дружиною їздила свекруха), влаштувався на офісну роботу, мені навіть якоюсь мірою спокійніше стало. Можна і розпатланою походити і спокійно потихеньку все в порядок привести – і дім, і себе, дівчинку погодувати, викупати, одягнути, їсти приготувати, одягнутися, тому, коли чоловік приходить з роботи, ми як сім’я з американських фільмів – вечеряємо, граємося з малятком і дивимося фільм. Іноді на вихідних залишаємо дитину свекрусі або моїй мамі і йдемо кататися по місту, їсти морозиво і гуляти в парках, як в старі часи. Іноді і дочку з собою беремо.
Загалом, довіра з чоловіком у нас було на вищому рівні. Ми знали і знаємо паролі один одного від усього, тому, коли він спав, і йому було надіслано повідомлення з одного відомого додатка для знайомств, відкрити і прочитати, зусиль докладати не довелося. Виявилося, що людина, якій я на той момент місяць тому народила дочку, яку він, до речі, просив, зареєструвався там і виклав свої фотографії, правда, про себе нічого не писав. Там було листування з однією жінкою зі швидкістю одне повідомлення в день, і нічого такого там, в принципі, не було, звичайне «ким працюєш, скільки років, чим займаєшся?». Потім я відкрила одну його соц. мережу і побачила, що він пише і коментує фотографії дівчат, які люблять виставляти свої фігури напоказ.
Він їм робив компліменти і питав, чи не хочуть вони прилетіти в ту країну, де ми живемо. Інша справа, що жодна з них не відповідала. У них таких коментаторів греблю гати. Загалом, мій світ розвалився. Перед очима пропливали усі наші щасливі моменти разом, його почуття, слова і питання, невже можна було так вміло грати? Якщо й так, то навіщо? Ти тільки розлучився, йди, гуляй скільки душі завгодно, навіщо відразу одружуватися? З огляду на те, що виходячи заміж, я готувати не вміла від слова зовсім, а прибирали ми разом. Тобто ні кухар, ні прибиральниця йому не потрібна була. Він сильно вибачався, клявся, що не було у нього в думках нічого поганого, що думав пограється, пожартує. І мовляв, він знає, що я знаю пароль. Я поїхала до мами. Розповіла все його батькам, своїм. Я тоді була впевнена, що майбутнього з цією людиною у мене немає. Сказала, що хочу розлучення. Не думаю, що я і правда хотіла, але я точно знала, що він не дозволить мені піти.
Він приїхав зі своїм батьком, попросили вибачення у мене, я повернулася дати йому останній шанс. Незадовго до прочитаного я почала шукати в цьому підступ. Ну не може все бути так ідеально, а раптом він поганий і цим прикривається? У будь-якому випадку, не думаю, що була якась зрада, я завжди знаю, де він і з ким, ми завжди на зв’язку. Я дуже люблю свого чоловіка, мені багато в чому з ним пощастило.
Але все одно мені не дає спокою ця ситуація. А якби я тоді не прочитала ті повідомлення, пішов би він на зраду? А потім так само прийшов додому і сказав би знову, як сильно любить? Мені дуже важко жити без довіри. І я без поняття як її повернути. Іноді проскакує думка піти (особливо якщо починаю багато думати, згадувати і накручувати себе). Цю ситуацію можна розцінювати як дзвіночок, мовляв, все, треба бігти, поки ще одного не народила. Або як добре, що винесли урок, і будемо цінувати один одного більше. Я не знаю.
Спасибі всім, хто прочитав, і прошу вибачення за сумбурність. У мене навіть чіткого питання до вас немає, просто цікаво ваше бачення ситуації, ваші поради, ваш досвід. Як ви вважаєте, чи будуть в мене ще схожі ситуації з чоловіком?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!