Дівчина змушує мене зробити їй пропозицію – уже не знаю, куди від неї сховатися

Мені 21 рік. Моїй дівчині 23. Зустрічаємось ми вже понад три роки. Хоча я не вважаю це дуже вагомим і довгим терміном. Зате моя дівчина думає по-іншому. Але, зрештою, у нас в стосунках усе гаразд. Ми один в одного перші. У всіх планах, але це не заважає нам будувати хороші стосунки.

Нас поєднує те, що ми обоє дуже тихі та спокійні люди. Майже весь вільний час проводимо разом вдома, живемо у батьків. Поки не з’їжджалися. Порізно. Зате ми сусіди — захотіли зустрітися і за п’ять хвилин уже разом йдемо вулицею. Мені з дівчиною завжди так цікаво, друзів і подруг у нас немає, бо обоє надто домашні, зате ми є одне в одного. 

З інтимом у нас теж усе гаразд. І здавалося б, що ми – ідеальна пара, втім, є одне “але”. Моя дівчина хоче заміж. Вона вважає, що роки вже підтискають. Але мене такі її аргументи тільки смішать. Які там роки. Рано ще. Зате вона наполягає на тому, що її старші сестри вже одружені (обидві вискочили в 18) та й подруги дітей скоро народжувати будуть. А вона ще дівує. Втім, я не поспішаю. Гадаю, що у нас ще немає ні окремого житла, ні хорошої зарплати, ні навіть вищої освіти. Тому про одруження говорити смішно.

Зараз у мене справи йдуть вгору, влаштувався на роботу, цього року збираюся вступати до вишу (організація оплачує навчання у престижному профільному виші). На 2-3 курсі вже можу переводитися на посаду із зарплатою не 30000, а вже 50000. Тоді з досвідом роботи, грошима і майном можна й про весілля подумати. Та й дівчина ще університет не закінчила. Словом, рано ще нам.

👌 Фотосессия с мужем 25 идей, увлечения и хобби

Якось вирішив поговорити про це з дівчиною серйозно. Ми тоді сильно посперечалися. Вперше за весь час серйозно посварилися. Вона знову наполягала, що роки підтискають, що дружина — це в будь-якому випадку добре, адже вона піклуватиметься про мене і взагалі все у нас буде чудово. А я своєю чергою говорив, що я хочу бути впевненим у тому, що зможу забезпечити сім’ю, а для цього мені потрібна гарна освіта і робота.

Вважаю, що потрібне окреме житло, раз сім’єю станемо. Та й на пристойне весілля, не в кредит, а самотужки зробити треба. До того ж і без штампа в паспорті ніхто не забороняє нам любити одне одного. Я відкрито їй висловився про свої наміри та плани у майбутньому створити з нею сім’ю (і це справді так). Сказав, що якщо вона у мені впевнена, то треба почекати ще років 5. 

Через кілька днів ми охолонули і поговорили спокійно. Дівчина поступилася. Сказала, що дуже любить мене і чекатиме. За що я їй дуже вдячний. Але все одно я бачу, як сильно моя кохана переживає через це. Прикро це розуміти. Хочу якнайшвидше все змінити, тому стараюся з усіх сил, щоб забезпечити нам і нашим майбутнім дітям гідне життя.

Ось, власне, і вся проблема. Я бачу сум і очах дівчини, чую, як вона затихає. Коли я питаю, що її турбує, то все знову зводиться до теми про одруження. Я ніяк не можу достукатися до коханої і пояснити їй, що намагаюся для нашого ж щастя. І все, що нам потрібно зараз – час та терпіння. З іншого боку я сильно боюся, що вона зірветься і піде. Потім знайде когось готового до одруження і все. А найгірше, якщо їй трапиться несерйозний чоловік, який і нігтя її не вартий. А вона довіриться. Нічого хорошого з такого шлюбу точно не вийде.

Я дуже переживаю за наші стосунки. Кохаю свою дівчину, не хочу, щоб вона сумувала, але не можу збагнути, як переконати її, що поки занадто рано думати про весілля. Нам потрібне якесь підґрунтя для сімейного життя. 

Пишу вам, щоб дізнатися, як усе виглядає збоку. На чиїй ви стороні? Як мені краще вчинити?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector