Дівчина знайшла листа у старому дивані. Ще довго не могла повірити у таку знахідку

Оленка чудово пам’ятала татусеві слова.

– Влітку обіцяю, що ми поїдемо на море, будемо купатися цілий день! – і підіймав дівчинку на руки, немов хотів підкинути до самісінького неба.

І все чекала, коли татусь повернеться із вахти додому. Його не було майже місяць. Мама казала, що він там важко працює та заробляє гроші на відпочинок. 

Однак, після приїзду татуся все змінилося. Батьки ще довго лаялися на кухні, а потім мама Ірина вибігла, зібрала всі свої речі та поїхала геть. 

– Будь слухняною дівчинкою, – сказала вона та поцілувала донечку в щічки. 

Завжди з родини йде чоловік. Але тут ситуація склалася інакше – в Іри був коханець. Він обіцяв їй влаштувати нове життя, але за умови, що донька залишиться з батьком. А жінка так була осліплена коханням, що повірила юнакові. Ось так Оленка почала жити з татусем.

Владислав не знав, що робити далі. Адже на роботу треба їхати вже завтра, Оленку з ким залишити? 

– Агов, сину, чи ти про мене вже забув? Їдь на свою вахту, а я за онукою буду дивитися, – відповів дідусь Степан. 

Оленка все чудово розуміла – у татка відповідальна робота, йому треба назбирати грошенят на море. Їй було весело з дідусем, він розповідав їй багато цікавих історій, навчив кататися на велосипеді, збирали у лісі гриби. 

Але одного вечора до дідуся зателефонували. Він підняв слухавку та миттю побілів, немов привида побачив. 

– Дякую за дзвінок… – і поклав слухавку. Сів на крісло та заховав своє обличчя у долонях. Оленка спершу подумала, що це дідусь хоче погратися з нею у хованки. 

– Оленко, послухай мене. Ти вже доросла дівчинка. Словом, татко не поїде з тобою на море. Його вже нема…

Через декілька днів Оленка стояла біля великої могили. Старші жінки плакали, співали сумні пісні. Вона підійшла до свіжої могили та поставила на неї дві лілії. А Ірина не приїхала на похорони. Вона, здається, що навіть не знала про те, що її чоловіка нема на цьому світі. 

Відтоді минуло 5 років. Дівчинка досі жила з дідусем Степаном. Старенький замінив їй і татуся, і горе-матір. Тоді була неділя, вечір, як у хату хтось постукав.

– Це ти? Що ти тут забула? – здивовано запитав дідусь, коли побачив на порозі Іру. 

– За дитиною приїхала. Вона моя донька, повинна жити з матір’ю.

Степан ще довго лаявся з жінкою, не хотів навіть до хати пускати. Але вона силоміць штовхнула старенького, забрала доньку геть. Дівчинка довго плакала в машині, намагалася вирватися та бігла до хати. Але новий чоловік Іри взяв її на руки та довго не випускав. 

Кавалери в Ірини змінювалися зі швидкістю світла. Вчора у гості заходив Мирон, який приніс їй великий букет, декілька днів тому – Петро. Він подарував матусі нову шубу. Жінка шукала собі багатого чоловіка, який зможе її забезпечувати. Але дівчинка нікого не сприймала серйозно. Вона постійно думала про старенького дідуся, як він там живе без неї? 

Мама не зважала на дитину. Вона забрала дівчинку тільки через виплати. Їй щомісяця капало на картку 2 тисячі за те, що дитина залишилася без батька. Іра не приходила на батьківські збори, не гуляла з нею у парку та навіть не хотіла святкувати дні народження Оленки. І ще заборонила згадувати про дідуся Степана та покійного татуся. 

Пошепки

Минуло 10 років. Оленка жила з мамою та її горе-кавалером Ігорем у невеликій кімнаті в гуртожитку. Батьки часто випивали, у гості заходили незнайомі чоловіки. Могли потім навіть битися. Дівчинка звикла до постійних сварок, скандалів та бійок. Вже навіть поліцію не викликала на чергове застілля. Але не опускала руки. Після навчання йшла працювати прибиральницею в магазини, збирала гроші на окреме житло. Правда, їй ледь вистачало, адже Ігор міг забрати всю зарплату собі на випивку. 

– Дідусю, я так сумую за тобою. Хочу повернути час назад, щоб знову опинитися у твоїх обіймах, – плакала дівчина. 

Того вечора вона повернулася після роботи втомленою. Зайшла у кімнату – на ліжку сплять п’яні батьки, за столом сидить незнайомий чоловік. Тоді Оленка не витримала. Навіть не роззулася, швидко зібрала у невелику сумочку свої речі та поїхала на вокзал.

– Скажіть, будь ласка, коли буде найближчий автобус до села Васильки? 

– Через 10 хвилин. Вартість квитка – 20 гривень, – пробурмотіла стара жінка на касі. 

Тремтячою рукою порахувала – якраз вистачало на проїзд. І ще на теплий чай та булочку. 

– Нарешті я буду вдома, – подумала дівчина, коли водій рушив до села. 

По дорозі впізнала знайомі хати, сусідів, ліс та річку. 

Будинок стояв непохитно, тільки все подвір’я заросло травою. Видно, що тут давно не господарювали.

– Олено, це ти? Як виросла ну справжня красуня, – гукала радісно сусідка. 

– Я, бабусю Галю. А ви не знаєте, де дідусь? 

– Ох, доню, не стало діда Степана рік тому…

Оленка зайшла до хати. Тут нічого не змінилося – картини, її дитячі фотографії та іграшки. Присіла на диван та гірко заплакала. Не встигла дівчина попрощатися зі своїм дідусем. А потім поринула у сон, де вона змову маленька дівчинка, яка слухає веселі розповіді. 

Не знає, скільки проспала. Не могла знайти зручне місце, адже здавалося, що у дивані їй щось заважало.

– Треба його розкласти та подивитися, можливо, що там зайві речі, які треба викинути.

І вона повільно забрала подушки, відсунула спинку та знайшла листа. Точніше заповіт. Виявляється, що дідусь переписав на Оленку свою хату та деякі заощадження у банку. Дівчина притулила листа до серця і заплакала. 

Зараз Олені 30 років, у неї є коханий чоловік та чудові дітки. Вони досі живуть всі у великій дідусевій хатині. Нещодавно до них приходила стара жінка та просила милостиню. Олена впізнала свою мати. Однак, удала, що не знає незнайомку. Дала їй 100 гривень та зачинила двері. Більше такої людини, як Ірина, ну існує у її житті. 

А ви б змогли дати такій горе-матері другий шанс, щоб жінка виправилася? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector