Дівчині було 15, коли вона народила. Всі родичі намовляли віддати дитину в сиротинець. І тільки хлопець просив залишити малюка

Всі друзі, знайомі та колеги по роботі дивуються, коли чують, яка у мене різниця у віці з батьками. У всіх одразу такі очі круглі, розміром з колесо від трактора. 

Але моя родина – це приклад великої любові, ще більшої турботи та самопожертви. 

Моїй мамі було 15, а татові 17, коли вони почали зустрічатися. Жили у невеличкому селі біля Львова, де все один про одного знали. А через декілька місяців мама дізналася, що вагітна мною. Нагадую, що їй тоді було тільки 15. 

На щастя, вони вирішили дати мені шанс на життя. Мама перевелася на заочне навчання вдома, а тато після 11 класу не поступив до Львова, як мріяв, а поїхав на завод працювати. Замість студентських тусовок та безтурботної юності, вони оточили себе турботами про малюка, хатніми справами та роботою. 

Тато навіть після заводу ще залишався на нічні зміни, чергував на вахті охоронцем. Бабусі та дідусі щодня приходили до мене няньчитися. Я пам’ятаю, як гуляла у садку біля яблунь та вишень. Як у нас на подвір’ї жила вівчарка Найда. Як дідусь катав мені на конику Каштані, а бабуся приносила смачне і ще тепле молоко. 

Вони офіційно розписалися та одружилися, коли мамі виповнилося 18. Потім вона вступила на заочну форму до Політехніки, старанно вчилася. Я ж тоді пішла у садочок, у мами було трохи вільного часу на те, аби здобути освіту. А потім ще й тато підхопив таку “естафету”, закінчив спеціальність інженера-технолога. 

Пошепки

Через таку невелику різницю у віці між батьками я не відчувала ніякого сорому чи дискомфорту. Навпаки розуміла, що до них завжди можна прийти за підтримкою, вони розрадять та скажуть хорошу пораду. Тато не раз вирішував з хуліганами проблеми, як приставали до мене у дворі. А мама знала про всі мої невдалі побачення та розраджувала щоразу, як хтось розбивав мені серце.

Знаєте, я не раз бачила чи читала історії про те, що молоді батьки віддавали дітей до сиротинця. Або ж тато втікав з родини, бо не був готовий до такої відповідальності. Однак, мої батьки не злякалися. Їх сильне кохання подолало всі негаразди. Звісно, досі є родичі, які дорікають, що народили мене у 15 років. Тільки їх думка нам до одного місця. 

Те, що вони дали мені життя, показує, які у них великі та добрі серця. Що не дивлячись на такий юний вік, вони не злякалися стати батьками. Так, хтось у 15 ще навіть не знає, яку професію вибрати. А в моїх батьків була вже я, їх дитинка. 

Я щиро вдячна їм за турботу, любов, підтримку. Бачу, що між ними досі жевріє те щире та палке кохання, яке було колись. Навіть з роками воно стало міцнішим. 

Повірте, деяким людям у 40 та 50 бракує тої впевненості, які мої батьки мали у юному віці. Я хочу, аби кожен, хто прочитає цю історію, стане щасливим та матиме гарну долю!

А Вам сподобалася така історія? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!