Я не проти того, щоб у моєї доньки було якнайбільше друзів. Дітям важливі соціальні контакти та вміння налагоджувати зв’язки. У мене самої досі є товаришка ще зі шкільних років і така дружба, повірте, найміцніша.
Також я ніколи не заперечувала гостювань у своїй квартирі. Але останнім часом це почало зазнавати дуже дивних форм. Знайома моєї доні проводить у нас стільки часу, що скоро їй можна буде прописку у моїй квартирі робити.
Зараз їй та моїй Олі 12 років. Я нічого і ніколи не жаліла для своєї малечі: у неї смартфон, дорогий одяг, недешеве шкільне приладдя. Можете подумати, що грошей у нас вдосталь, але ні. Ми живемо не краще, ніж будь-яка інша середньостатистична сім’я. Але, повторюся, дитина у нас має все, чого тільки захоче. Тож не дивно, що її однокласники люблять у нас гостювати, адже мають змогу погратися у приставку чи в цікаві настільні ігри. Але одна із подруг Олі аж дуже зачастила.
Вона приходить до нас після школи. Про те, щоб заскочити додому, залишити портфель додому і перекусити, навіть не думає. Тож, відповідно, мені доводиться годувати її в обід та ввечері. Далі дівчатка роблять домашнє завдання і граються до пізньої ночі. Здається, ще трохи і Оля спати у нас почне.
Коли запитую, чи не хочеться їй додому, каже, що там нудно. Мовляв, батьки повертаються втомлені і не приділяють їй ніякої уваги. Тож, здається, розраду вона шукає в нас.
Я дітей люблю, але це починає набридати. У мене відчуття, що я маю ще одну дитину. Я також повертаюся з роботи втомленою. Та й коханий працює на двох роботах. І виходить, що витрачаємося ще й на чужу дівчинку. Та й ніяково жити з чужою дитиною під боком. У власному домі ти навіть не можеш розслабитися.
Грошей на продукти йде більше, часу на приготування великої кількості страв – також. Мені не шкода зайвої тарілки супу, але все ж. Це повинні робити її батьки, а не я. Невже їм навіть не цікаво, де весь цей час пропадає їхня малеча? Я ж зовсім не спілкуюся з цими людьми. Не підтримую з ними ніяких контактів. У неї ніби взагалі не існує родичів.
Сама я росла в селі і також не раз приходила в гості до друзів та й до мене подруги забігали, але це ніколи не переходило межі дозволеного. Та й траплялося за умови, що батьки добре знають, куди і з ким я йду. Та й не проводила я там кожен божий день. Як казав мій тато, у мене був власний дім і я мала, що їсти вдома. Тож не доводилося під’їдати чужих дітей.
Зате Олі ця інформація зовсім не є відомою. Однак, їй тільки 12, тож про подібне повинні думати її батьки.
Словом, за дівчинкою завжди приїжджає тато. Втім, він ніколи не заходить у квартиру. Просто чекає доньку біля під’їзду. Ми з ним не перетинаємося взагалі. Так само ми ніколи не зідзвонюємося з Олиною мамою. Вона постійно зайнята. Хоча сама я місця собі не знаходжу, коли відпускаю доню до когось зі знайомих. Я завжди повинна бути на зв’язку з нею.
І ось нещодавно ми перетнулися на батьківських зборах. Я вже мала намір завести розмову про наших дівчат, але батьки Олі навіть не глянули в мій бік. Зрештою, діти разом із першого класу, а ці люди ставляться до мене так, ніби вперше бачать.
Тепер думаю, як мені краще вчинити. Не можу я просто вигнати дівчинку з дому чи відмовити їй в їжі. Зате з батьками поладнати не виходить. А як ви вчинили б на моєму місці?
Що порадите жінці?
Чи траплялося вам стикатися з такими проблемами?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!