У мене є маленький синочок, Артемко. Чесно, зараз трохи важко. Адже в малюка кольки в животику, лізуть зубки. Вночі син постійно плаче, ми не можемо спокійно спати. Тому мій чоловік Матвій йде в іншу кімнату, запихає беруші. Я не ображаюся, бо розумію, що він має нормально поспати, аби мати сили на роботу. Так, як я зараз у декреті, нашу родину утримує Матвій.
Я не так уявляла материнство, чесно. От думала, що Артемко буде тихо спати та їсти і все. Але ні! Він так викрикає, гучніше за сирену повітряної тривоги. Бувають моменти, що я з сином плачу. Часто почуваюся найгіршою мамою на світі, бо не можу впоратися з Артемчиком.
Однак, чоловік та батьки мене підтримують, кажуть, що все буде добре. Завдяки їм я не опускаю руки, чесно.
Але от свекруха думає, що їй все дозволено і вона любить пхати носа у нашу родину. Пані Галина часто приїжджає, але не для того, аби допомогти з онуком. Вона лізе під руки, дорікає, дає дурні поради:
“А ти його купала у ромашковій воді? Треба, то для здоров’я корисно!”
“Ти його прикрий, бо на вулицю можуть наврочити. Потім яєчком по голівці покатай”
І от минулої суботи в сина почали лізти зубки. Крики, слині, плачі, недоспані ночі. До нас навіть приходили сусіди сваритися. Я не мала часу навіть зранку піти в душ та помити голову. Добре, що встигла піти в магазин за продуктами на обід.
Раптом дзвонить свекруха. Я автоматично підняла слухавку:
– Ірка, я збираюся до вас приїхати. За Артемом дуже скучила, привезу йому якісь гостинці.
– Може не треба? Ми погано спали вночі, я з ніг валюся, у малого зуби лізуть. Нам ще треба встигнути на огляд до лікаря поїхати, бо записалися на прийом.
От я ввічливо та спокійно пояснила пані Галині, чому проти. Не виганяла, не обзивала. І думала, що свекруха поставиться з розумінням до нас.
Однак, вона наче з ланцюга зірвалася та почала кричати, як прокажена собака:
– Слухай, дівко, ти мені права не качай, ще не доросла. Я їду не до тебе, а до внука. Не маю права побачити Артема?
– Я не забороняю..
– Ну то не командуй! Сидиш у мого сина на шиї, гроші випрошуєш. Теж мені, ледацюга.
Це була остання капля терпіння:
– А ви не кричіть на мене. Кажете, що я сиджу у вашого сина на шиї? Ваш Матвій сам прийшов до мене на квартиру жити. І зараз я не працюю, бо виховую його сина і вашого онука. Ви хоча б раз вийшли з Артемом просто погуляти, а не пхати носа у наші справи.
І навіть заблокувала її номер. Пані Галина ще потім зателефонувала до Матвія, почала дорікати, яка я погана невістка, забороняю бачитися з єдиним онуком та хочу всіх пересварити.
Але цього разу Матвій став на сторону мами. Адже його зачепила фраза про квартиру. Мовляв, я його виставила якимось тюфяком та альфонсом.
Однак, хіба я збрехала? Сказала правду, адже Матвій дійсно не вкладався у цю квартиру. З ремонтом допомагали мої батьки, це колись житло належало покійній бабусі. І він прийшов вже на все готове. Єдине, що купив – дитячі меблі та одяг додому.
І чого пані Галина буде командувати чужою квартирою? Я тут господиня і маю повне право, кого і коли запрошувати.
Тепер Матвій на мене ображається. І каже, що помириться зі мною, якщо я попрошу вибачення у його мами. Але я не хочу! Ну хіба це нормально?
Що Ви можете порадити нашій читачці? Вона дійсно винна у родинному конфлікті?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!