– Дівко, ти голову моєму сину не крути! Я таких як ти бачу наскрізь! – говорила мати до Орисі

– Привіт! Мамо, знайомся, це Орися. Моя наречена! – Юра аж світився від радості, вперше привівши свою кохану до батьківського дому.

Юра був їхнім третім і наймолодшим сином. А якщо одним словом, то любимчиком. Хоч і красою він не був схожим на актора чи спортсмена, але зате був дуже розумним. Знав історію назубок і хотів стати викладачем. Сам худорлявий, носив окуляри ще й мав кумедні вуха.

А тут поруч з ним довгонога красуня-модель, з личком хоч воду пий і густим розкішним волоссям.

– Привіт! Справді? – Алла Петрівна одразу оцінила дівчину з ніг до голови й зловила себе на думці, що такі красуні, як вона ніколи б не звернули увагу на таких, як її Юра. – Ну що ж, проходьте, будь ласка!

Її інші діти давно переїхали жити до міста. Старший син одружений, працює на СТО, дружина кухар в ресторані, у них двоє дітей.

Дочка середуща теж вийшла заміж. Хоч чоловік трохи старший від неї, але живуть в гармонії й злагоді. У них донечка маленька. 

Алла Петрівна разом з чоловіком, коли діти переїхали, навіть сумувати трохи почали, що то лише удвох в особняку, звикається до великої родини. А потім несподівано для себе жінка зрозуміла, що вагітна.

Спочатку спирала все на клімакс, навіть чоловіка не хотіла турбувати цими жіночими проблемами. Але виявилось, що то не була проблема, а Юрчик. Батько аж світився від гордості, що у своєму то віці ще зміг! Все село знало, що у них скоро буде син. Натішитись не могли третьою дитиною.

Народився Юрась кволеньким, але більше проблем зі здоровʼям не мав. Виростили, відгодували й хлопчина став дивувати своїм розумом. Всі шкільні олімпіади він вигравав, закінчив на золоту медаль і з легкістю поступив на історичний. Він перший у родині, хто стане викладачем.

Берегли сина, леліяли й обожнювали. Тому й мати була такою прискіпливою, свою дитину вона нікому не дасть обдурити чи образити. Тим паче такій дівці, як Орися.

– Проходьте у вітальню! – запросила до столу мати. – Сідайте! Але поясніть мені одну річ, чому так квапитеся з весіллям? 

– Ну, ми любимо один одного! 

– Що чесно? То навіщо поспішати з весіллям? 

– Мамо! Орися чекає на дитину. Ми все одно б одружилися! 

– Дитина не повинна створювати сімʼю, це у сімʼї мають робити дітей! – голос жінки став сердитим та роздратованим.

– Ніби знала на що йде! – подумала Алла Петрівна. – Ну, а як інакше, побачила, що наша сімʼя при грошах і захотіла собі сина захомутати! Не вийде, дівко, не вийде! – повторювала мати.

Сімʼя Юри справді була заможною, у батьків свій невеликий бізнес, але попри скромні характери вони любили, щоб у домі все було сучасне: меблі, техніка, посуд. 

– Орисю, люба, а ти не могла б допомогти мені на кухні? – любʼязно спитала мати.

– Звичайно! – відповіла дівчина та пішла слідом за нею.

– Слухай, дитино. Я б тобі радила не робити дурницю. Я прекрасно бачу яка ти й чого треба від мого сина! Відступи поки я добра! Ніякого весілля не буде, зрозуміла?

– Ви, звичайно вибачте, але я не розумію! Ми любимо один одного й одружимося! Це пропозиція Юри, – дівчина вдавала, що нічого не розуміє.

– Я ж серцем чую, що дитина то не від мого сина! Ти кому хочеш голову дурити? Думаєш, якщо знайшла наївного, то він все життя під твою дудку танцюватиме? Кажи правду і прощайся! 

– Дитина від Юри, прикро, що ви такої думки, я справді його люблю!

– Бачу, ти не розумієш по-доброму! Зараз я тобі покажу графік автобусів, сядеш і поїдеш, щоб син мій більше тебе не бачив! Поки він батькові буде допомагати ти тихо підеш! 

– Я без Юри нікуди не поїду! 

– Ну, що людина, га? Ти бачила себе в дзеркалі? Така як ти і мій син ніколи разом не будуть! Годі тобі драми влаштовувати! 

Тут Алла побачила, що дівчина от-от заплаче і стала її заспокоювати.  

– Все, годі тобі! Потім поговоримо! Я тобі цього просто так не залишу! Не вірю тобі й не повірю! Я серцем чую брехню! 

Того вечора Юра таки залишився з Орисею на ніч. Син попри м’який характер твердо дав зрозуміти, що весілля відбудеться. Нічого батькам не залишалось як змиритися. А що якщо дійсно кохання? Просто не вірилось.

Минули роки. Внучок Остапчик був другим після Юри любимчиком. Така добра дитина, такий вже солодкий! Звичайно, що дід з бабою всіх внуків любили, але коли маленькі діти, то найбільше хочеться бавитись і цілувати.

Років 6 минуло. За той час Юра помужнів, трохи поправився і мав такий поважний вигляд викладача. Орися і собі кілограмів наїла. Почала переживати, що тепер у неї молоді конкурентки студентки.  

Але десь у цей же час вся правда вилізла назовні. Того дня Остапчик був у діда з бабою, по нього приїхав Юра, чоловік був дуже зажуреним. 

– Сину, що сталося? Проблеми на роботі? – хвилювалась мати. – а чому сам, де Орися?

– Ні! На роботі все чудово. Мамо! Я так не можу! Ми напевно скоро розлучимося! – у цей момент до коридору прибіг синок.

– Тато, тато! – радів малий. – А ти купив мені кіндера?

– Звичайно синку, а ти був сьогодні чемним?

Пошепки

– Ой, я не знаю чемнішої дитини за нашого внучка! – хвалила бабуся. – Пішли, борщем тебе нагодую, а то аж сам не свій. – Сідай і розказуй все по черзі.

– Орися заявила, що йде до свого першого кохання. Вони розійшлися по дурості якраз перед нашим весіллям, а тепер цей чоловік зʼявився знову. Здається, Остап не мій рідний син. 

– Що? Як не твій? Видно, що він – наш! Очі, личко твоє! – очі Алли Петрівни полізли на лоба. – От Ориська, я ж знала, що вона тоді бреше, – думала мати, – знала, що серце її ніколи не підводить. – І що ж тепер буде? Дитину ми їй не віддамо! – твердо відповіла жінка.

Наступного дня Алла Петрівна поїхала слідом на роботу Орисі, щоб зловити її і все дізнатися.

– Що ви тут забули? – здивувалась невістка.

– Ти мені скажи одне! Ти якого милого ці сцени влаштовуєш?

– Слухайте! Не вам вирішувати, як мені жити! Ми з Юрою вже все обговорили! Наш шлюб був помилкою! Я справді думала, що вагітна від Юри, але це не так! 

– Я ж тебе попереджала, що за сина я горою!

– Ну радійте, що він знову буде з вами! А я нарешті буду з коханим і нашим сином.

– Ні, любочко, ти дещо плутаєш! Внука ми тобі не віддамо! Ти що думала, що підеш на гульки і ще й дитину нашу відбереш! Розмріялася!

– Яку вашу? Нічого, що дитина не Юри?

– А ти докажи! Давай! Зроби тест ДНК і подивимось чия! 

– Ви знаєте, які вони дорогі?

– Ти за це не переживай! Для такого жодних грошей не шкода! – Алло! Доню! Маєш хвилинку, тут є важлива справа?

На той час тести були дуже дорогими. Дочка Алли мала знайомих і їй зробили за короткий термін. Як годиться Алла Петрівна носила аналіз вона його і забрала. Та результат її зовсім не здивував.

Вона побігла додому, де на неї чекала невістка з першим коханцем та син і розкрила перед ними конверт. Очі швидко забігали між рядків. Щоб оголосити “вирок” жінка набрала повітря повні легені.

– А я казала, що дитина наша! А ви мені не вірили! – радісно оголосила та. – Все! Нарешті можна видихнути! Орисю, ти мене надіюсь добре зрозуміла, дитина залишається у нас. Якщо ти почнеш фиркати я тебе по судах затягаю! Маю підставу і доказ! – і гордо пішла на кухню.

– Але як? – здивовано сказала Орися і глянула на Юру. 

Тим часом той другий чоловік розчаровано глянув на неї й наче дав їй все зрозуміти. Стосунки у них так і не склались. До хлопчика він нічого не відчував. Та й Орися вже не була тією худою красунею, що раніше.

Орися ж не знаходила собі місця. Вона надто пізно зрозуміла, що насправді кохала лише свого Юру, єдиного чоловіка, який щиро її любив і цінував. Вона просила пробачення і таки домоглася свого. Юра пробачив їй.

Набравшись терпіння і наполегливості Орися поїхала просити вибачення у сватів. Звичайно, вони її вибачили й більше ніколи не згадували цей інцидент.

А через рік у подружжя народилась донечка. Після цього вони зі свекрухою як ніколи раніше зблизились, як рідні дочка та мати.

Роки спливали один за одним. Життя текло своєю течією. Якось раптово не стало батька Юри. Всі за ним сумували, то була весела і дуже добра людина. Відтоді діти старалися частіше приїздити до старої матері.

Як і того разу, Алла Петрівна попросила Орисю приїхати до неї після роботи. Але приїхати одній. Як звично жінка зустріла невістку на порозі й тепло запросила до хати.

– Сідай, люба. Не знаю чи ще зможемо отак з тобою побалакати. Чую, що мій кличе мене до себе, сумно йому без мене.

– Мамо! Що ви таке говорите? Ще жити й жити! – перелякалась Орися.

– Ти мене уважно послухай і постарайся зрозуміти. Цю таємницю знаю лише я. Тепер і ти дізнаєшся. Якщо ти не зможеш мені пробачити я зрозумію! – Алла Петрівна дістала зі скриньки папірець, розгорнула його і простягла до невістки. – Читай!

– Що? Ви ж тоді сказали, що дитина від Юри! А виходить… – жінка аж завмерла від цієї звістки й впала до ніг свекрухи. – Мамо! – заплакала невістка. 

– Я не могла вчинити по-іншому! Я тебе попереджала, що за сина я стою горою! Я не могла зіпсувати йому життя! Знала б ти як він тебе любить! 

– Знаю! Тому і пробачив! Господи! Яка я була дурепа! Я не можу передати наскільки я вдячна вам! Ви врятували нашу сімʼю! Я винна вам!

– Заспокойся, дитино! Головне, що у вас тепер все добре! Бережіть один одного! 

– Спалімо цей аналіз! Я не хочу, щоб ще хтось дізнався! 

– І розвіємо попіл на городі? – посміхнулась Алла Петрівна.

Того вечора вони з Орисею дуже довго говорили поки не заснули обоє. А на ранок невістка стала сама не своя. Вона побачила бездиханне тіло свекрухи й заплакала.

На похороні Орися зловила себе на думці, що такої мудрої жінки, як Алла Петрівна більше не було у її житті. Як вона змогла обіграти ту ситуацію, як зіграла, як продумала все і головне досягла свого!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

JuliaG
Adblock
detector