Зараз моїй донечці Христинці 2 рочки. Однак, слова “мама” від неї я давно не чула. Хоча я дуже сильно люблю свою дитину та роблю все можливе для її гарного життя.
Так сталося, що коли я була на 9 місяці вагітності, то Дмитра звільнили з роботи. Ми не знали, що робити далі – іпотека за кватиру, поява малюка, кредит за ремонт та борги, які не віддали родичам ще за весілля.
Чоловік швидко знайшов нову роботу, але зарплата була невелика, майже вдвічі менша, ніж на попередній. Я вже сама шукала якийсь підробіток, аби могла і в декреті сидіти, і гроші заробляти.
Тоді на допомогу прийшла моя свекруха, Ганна Василівна:
– Так чого у декрет будеш виходити? Я можу з малюком посидіти, а ти працюй. Ми і так в одному районі живемо, мені не важко.
Свекруха мене дуже виручила. Пологи, на щастя, минули легко, без розривів та швів. Тому вже через 2 тижні я вийшла на роботу майстром манікюру.
Пані Ганна приходила зранку, я залишала молоко та продукти, аби вона також повечеряла. Хоча свекруха була в гостях, але вдома завжди було чисто, речі всі поскладані під лінійку, ніде ні пилинки. Я працювала до 5, встигала ще зайти в магазин. Ввечері ми разом виходили на прогулянку, бо поруч був дитячий майданчик.
Але через декілька місяців ситуація змінилася.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Свекруха сказала, що їй важко щодня їздити туди-сюди до онучки, тому просила, аби ми привозили Христю до неї. І на роботі я почала затримуватися, були клієнти до 9 та навіть 10 вечора.
Раз приїхала до свекрухи взагалі о 11 вечора, аби забрати дитину:
– Чого ти малу рухаєш? Не бачиш, що вона спить.
– Так додому хочу її забрати.
– Хай у мене переночує, а завтра ти приїдеш.
І це був перший поганий дзвіночок. Думаєте, наступного вечора мені свекруха віддала дитину? Ні, сказала, аби я приїхала у гості на вихідних, коли роботи не буде.
Чоловікові якось байдуже на дитину, чесно. Як би сумно не звучало, але це права. Намагалася з ним поговорити, що наша Христинка має ночувати хоча б вдома.
– Нічого поганого в цьому не бачу. Моя мама з нею няньчиться, гроші не бере. Я можу спокійно виспатися.
– А про мене ти подумав? Я не згадаю, коли востаннє свою дитину на руках тримала.
– Але ти ж так на роботу рвалася. Хочеш – шукай місце в садку для Христини. Я не дуже хочу з дитиною няньчитися, треба гроші заробляти.
Ось тоді Христя почала жити у свекрухи постійно. Через роботу я не могла приїхати раніше, ніж 8 вечора. І то, свекруха мене майже не підпускала до дитини. То вона спить, то вона грається, то їсть. Спокійно вдалося погуляти хіба на дворі.
– Ти і так на роботі з ранку до ночі. Чого я буду тобі дитину туди-сюди возити?
– Бо я мама і скучила за нею.
– Хіба тобі години недостатньо? Я її годую, одягаю, бавлю, гуляю. Ти б мала совість та цінувала мою допомогу.
Такого звинувачення я взагалі не зрозуміла. Казала не раз, що хочу дитину вже віддати до садка. Тим паче, у нашому районі є група з вільними місцями. Але пані Ганна вперто не хотіла віддавати дитину.
Вже дійшло до того, що Христя мене не впізнає. Як тільки я хочу взяти її на руки – то починає плакати, кричати, битися.
– От бачиш, тебе дитина боїться! Ану дай мені її на руки. Ай, яка погана тьотя, но-но-но на неї пальчиком.
І Христя почала свою бабусю мамою називати. Не мене, а свекруху! Тоді я взагалі хотіла розплакатися, забрати дитину геть і більше нікому не віддавати.
Не знаю, що робити далі. Мені здається, що я взагалі скоро втрачу дитину. І все через таку “допомогу” свекрухи!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!