У мене є старший брат, Дмитро. Я його щиро люблю та ціную. Адже наших батьків вже нема на цьому світі, він єдина рідна людина, яка зосталася.
Хоча живемо ми в одному місті, але вкрай рідко бачимося. Певно, через роботу Дмитра. Він має свій бізнес з виготовлення меблів. Зовиця, Марина, власниця перукарні. Ще й до того, вони мають дві квартири, які здають в оренди. А зараз ціни на житло у Львові космос, так до слова.
Їх сини у Польщі. Старший там вже працює, а молодший закінчує магістратуру. Поїхали туди ще до початку війни і тепер навіть носа до Львова не пхають.
А в мене не все так гладко склалося, як у братика. Працюю медсестрою в лікарні, часто беру додаткові зміни. Чоловік водій таксі, час від часу ще товари розвозить по магазинах. Заробляємо ми не так багато, але на життя вистачає. Якось доньку на ноги підняли, дали гідну освіту, виховали добре.
До речі, ми покликали Дмитра за хрещеного батька. Він постійно дарував Світлані гарні подарунки, гроші. Ну такі досить потрібні речі.
Зараз моїй Світлані 21, закінчила 4 курс. Поки працює не по спеціальності, пішла продавцем у магазин косметики. Там зарплата не стабільна, все залежить від продажів, самі розумієте.
А місяць тому їй Данило зробив пропозицію. Хлопець хороший, такий гарний, ми з ним давно знайомі. Сам не місцевий, приїхав на навчання та проживає у гуртожитку. Молодята не хочуть весілля, думають ті гроші вкласти у новобудову квартири. Однак, поки то ще все роблять, мине добрий роки 3 чи навіть 5.
Тільки жити їм десь треба? У нас маленька квартира, 4 буде дуже тісно. Оренду вони не потягнуть, та і з тими цінами ніколи на своє не заощадиш. Про кредит я навіть думати боюся, бо ті шалені відсотки набіжать до кінця життя не розплатишся.
Тому я вирішила попросити допомоги у брата. Все-таки, ми рідні люди і він хрещений моєї Світлани.
Купила цукерки, каву. Попередила, що хочу зайти до них у гості та маю серйозну розмову. Дмитра вдома не було, поїхав на якусь важливу зустріч в іншу область. А зовиця Марина не дуже зраділа, але до столу покликала:
– Надю, але можна пошвидше? У мене плани, через годину маю бути в перукарні.
– Так, так. Ти ж знаєш, що моя Світуся заміж виходить
– Так, то велика радість. Дай Боже молодятам гарної долі та діточок, як на небі зірочок.
– Ну не варто з цим поспішати. Я тебе хотіла дещо попросити. Ви ж маєте дві квартири, здаєте їх в оренду. Чи б не могли ви в одну пустити Світану та Данила? Вони сам будуть комунальні послуги сплачувати. Ну своя родина ближча, ніж якісь чужі люди.
Зовиця дуже скривилася, відклала філіжанку кави:
– Знаєш, Надю, я розумію, що зараз такий період важким. Нам також не легко. Та і ті люди вже давно живуть, у нас контракт. Не можу їх просто так випхати з хати. І ти вибач, але твій зять мав спершу подумати про те, куди жінку привести. Хай сам на квартиру заробить, а не жебрає у родичів. Ну який він мужик?
Додому я приїхала дуже засмучена. Ще й ввечері брат зателефонував. Але я відчувала, що це не дуже приємна розмова:
– Надіє, я на ті квартири своїм розумом та руками заробив. А ти хочеш, аби квартира на голову впала.
– Так я прошу на рік-другий, ми будемо..
– Надю, ми хоча і родичі, але не треба на голову сідати. Хай твій зять сам думає.
Так ми посварилися. Світлана також дуже образилася на Дмитра, не запрошує його та тітку на розпис.
Хіба гроші так змінили брата? Хіба він забув, як ми у дитинстві ділилися іграшками та солодощами. А тут вже пан великий, бізнесмен, в пір’я вбрався. От потім ще пожаліє, Бог його обов’язково провчить.
А Ви підтримуєте такий вчинок брата?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!