До 30 з гаком років я не нажила зовсім нічого, а все через рідну матір!

Мене ще з малку виховували у середовищі, де батьки – це найцінніше, що має людина. Так, я розумію, що йдеться про людей, які з перших днів життя дбали про мене, які не спали ночами і цілком присвячували себе мені. Але я не можу до кінця погодитися з думкою, що в результаті ми за це щось винні нашим рідним. Діти повинні будувати власне життя. забувати про батьків не варто. Але жити  з ними до самого скону теж не варіант. 

Хоча сама я якраз і втрапила в подібну ситуацію. У моєї мами серйозні проблеми зі здоров’ям. Тепер я стою перед вибором: будувати власне майбутнє чи присвятити себе турботі про маму?

Мені вже 31 рік. Мої однолітки вже по другій дитині народили, а я навіть кавалера ніколи не мала. А все тому, що в неньки важка форма деменції, що постійно прогресує. Мені важко думати про те, що доведеться залишити її саму, але ще гірше стає від думки, що я залишуся сама після її гибелі. 

Власне, живу я з матір’ю. Тата немає. Він пішов від нас дуже давно. Братів і сестер у мене теж нема. Тож усі проблеми впали тільки на мої плечі і я розумію, що більше просто не витримую. Це дуже важко, а добиває розуміння того, що скоро я взагалі втрачу всі шанси та можливості, як і в власну молодість. Важко дивитися на те, як мучиться моя мама, але й про себе слід подумати. У неї хоча б є я, а у мене хто буде? Я сама. Думала вже про будинок для людей похилого віку. Але поки совість не дозволяє.  

Боюся залишитися старою дівою до кінця життя.

Знаю, що й власні потреби ігнорувати не можна. Здавалося б, у чому проблема? Бери та поєднуй, але тільки ті, хто проходив подібне, можуть зрозуміти, у якій ситуації я опинилася. Це дуже важко і майже нереально. Тож постійно доводиться обирати.

Я вже розглядала ситуація під різними кутами – все одно виходить на одне. Я допоможу матері, але занапащу себе. 

Усе ж таки дорослі діти повинні будувати своє життя, незалежно від батьків. Важко прийняти те, що це нормально, а не зрада рідної людини. Я ж не відмовляюся від мами. Я дуже її люблю і вже стільки років терплю це все. Просто дуже сильно хочеться пожити для себе. Відпочити від цього всього. Було б куди легше, якби матір не хворіла.

Узагалі я чула, що ось, наприклад, у Німеччині заведено наймати доглядальницю для батьків похилого віку. Вважаю, що це правильне рішення, але таких грошей у мене немає. І так дуже багато йде на продукти, ліки, стаціонари і таке інше. 

Про себе я вже давно забула. Не знаю, що таке макіяж та гарна вечірня сукня. Взагалі нікуди не виходжу майже. Працюю віддалено, а решту часу проводжу з мамою. Це дуже втомливо. Бо я ж не просто доглядаю за нею. Тут потрібні спеціальні процедури та ритуали. Самотужки справлятися з подібним не так легко. 

Думаю, мамі було б краще у будинку для людей похилого віку. Там був би професійний догляд та й більше спілкування з людьми.Там людей не залишають самих. Це дуже важливо.

Бо на мене все це вже давить психологічно. Моментами здається, що у 4 стінах я починаю божеволіти. Якщо ще я захворію, то за нами з мамою точно не буде кому подбати.  Ось таке замкнене коло. Мені, крім вас, навіть немає кому більше пожалітися. Ніхто не розуміє і не підтримує. 

Прекрасно розумію, що й мамі не легше. Вона ж не навмисне тримає мене біля себе. Її також мучить та думка, що я трачу своє життя на догляд за нею. Може, вона навіть погодилася б на будинок для людей похилого віку, але я ще нічого їй про це не казала. Якось совісно стає одразу. 

Але ось останнім часом усе частіше про це думаю. Ні, я не покину свою маму. Я часто провідуватиму її і стежитиму за тим, щоб і там їй давали належний догляд. Але, може, це хоча б дасть мені можливість трохи відпочити.

Поки зважую всі «за» та «проти». Хотіла б перед рішенням з кимось порадитися, тому й пишу вам. Може, дасте слушну підказку. У жодному разі не хочу залишатися з проблемою наодинці. І так уже загнала себе в глухий кут. 

Що думаєте про ситуацію?

Як краще вчинити дівчині?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector