До дітей у мене ставлення різне: сина від першого шлюбу просто обожнюю, а доньку від коханця терпіти не можу

За свої 35 років я встигла змінити двох чоловіків. З першим пробула в законному шлюбі 5 років. Ми якось одразу не знайшли спільної мови, але вирішили пожити разом, бо закоханість у перші місяці взяла своє.  Далі співіснування стало нестерпним і ми розлучилися. Від цього чоловіка у мене залишився тільки син. 

Далі було затишшя. я думала, що наситилася відносинами на ціле життя. А потім зустріли Владислава і все почалося заново. Він так запав мені в душу, що одне його прохання – і я вже біжу вирішувати всі його проблеми.  Ми почали зустрічатися. До слова, у мене своя квартира, тому він частенько бував у ній і ми, можна вважати, жили цивільним шлюбом. Доки він брехав своїй законній дружині, що їздить у відрядження. Від неї у нього теж були діти. Подруги казали: “Озирнися, ти йому не потрібна”. Але я не послухала.

Це тривало рік, а потім я вирішила, що слід закінчувати ці стосунки. Втім, зупинила мене новина про вагітність. Зрештою, квартира у мене своя, робота більш-менш годує. Мама була не проти, щоб я народжувала. Казала, що допоможе з усім. Та й син давно просить сестричку. А мій кавалер – у кущі. Пропонував тільки позбутися малюка.

І ось моє рішення – я народжую. Людина автоматично перестає спілкуватися зі мною. Скажу загалом, що відтоді ніколи йому навіть не дзвонила, не зазивала та істерик не влаштовувала, він приходив сам, коли вважав за потрібне.

Я навчилася жити без нього.

У нього ж своя родина: дружина та два сини. За весь період вагітності він з’являвся 3-4 рази, і я його приймала, чесно кажучи, сподіваючись, що він передумає. Була така надія. Мій син під час наших зустрічей був у бабусі.

Потім пологи. Я йому повідомила, що у нас народилася дівчинка у месенджері.  Він  прочитав і нічого не відповів. Зустрічали з пологового будинку мене мама та син.

Приблизно через місяць ми з ним зустрілися на вулиці. Потім він сам подзвонив мені, як ні в чому не бувало. Я вже зовсім по-іншому з ним говорила. Не могла забути, на які муки він мене прирік. У мене навіть зникло молоко через нерви. Тоді я справді зрозуміла, що вже давно нікому не потрібна. Тільки мама усім допомагала. Якби не вона, то не знаю, що я сама робила б. 

Тепер коханець допомагає мені грошима. Я попросила. Сам би не запропонував. Сума мізерна, але все ж таки щось. До слова, це він мені так платить за мовчання. Не хоче, щоб дружина про мою доньку знала. Сам він доньку не бачив і не прагне цього. 

Тепер щодо дітей. До сина ставлюся зовсім інакше, ніж до дочки. Його люблю шалено, а дочку не можу прийняти. Роблю все на автоматі, бо треба.

Зараз продаю квартиру, хочу з’їхати та нічого й нікого не бачити. На серці та в душі порожнеча і розчарування. Народила, хотіла втримати біля себе чоловіка, а зараз сильно про це шкодую.

Але час назад не повернеш. Мушу розгрібати те, у що сама себе вкинула.  Чисто по-людськи шкода доньки. Вона ж ні в чому не винна, але я, певне, так ніколи й не зможу її полюбити.

Ось так і живу з двома дітьми від різних «тат». І шкодую, що кілька років тому була такою дурепою.

Що можете сказати про ситуацію?

Що порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector