Десь на початку березня до нашого будинку переїхала родина біженців. Я про них взагалі випадково дізналася – бачу з вікна, як моя донька молодша гралася з якоюсь незнайомою дівчинкою.
– Маринко, а з ким це ти була на майданчику?
– Її звати Лєна. Не Оленка, а Лєна. Вона з Харкова, має ще двох молодших братиків-близнюків. Вони живуть на 2 поверсі.
Чесно кажучи, мені стало дуже шкода родину.
Адже з вікна помітила, що Лєна тоді була одягнена дуже бідно – курточка вицвіла, штанці потерті між ніжками, тому вирішила допомогти.
Я зібрала для неї невеликий пакунок з одягом (весняний та зимовий), моя сестра віддала аж 2 пакети одягу для хлопчиків (бо її синочок вже виріс). А ще іграшки – конструктор Лего, пазлики, розмальовки, машинки маленькі.
У суботу в обід моя донька знову пішла гуляти з Лєною. Я взяла пакет та постукала до квартири:
– Вітаю, мене звати Галина, я ваша сусідка з 4 поверху. Моя донька промовилася, що ви з Харкова. Я вам дуже співчуваю. Ось, тут речі. Я б хотіла вам допомогти…
до нас переїхала родина біженців та я вирішила їм допомогти. Але їх поведінка мене дуже обурила та навіть розлютила!
Але відповідь мене просто вбила наповал:
– Навіщо мені це лахміття? Краще б дала грошей!
Знаєте, є така приказка “пусти свиню за стіл – а вона на стіл вилізе”. Ось так я можу описати свою нову сусідку. Перше знайомство провалилося.
– У нас грошей нема взагалі. Я роботу нормальну не можу у вашому місті знайти! – дорікає жінка. Від неї просто несе цигарками, що аж дихати важко.
Мені стало дуже ніяково. Взяла гаманець, дістаю звідти 500 гривень – єдина купюра.
– І це все?! Господи, а казали, що у Львові так біженцям допомагають!
Одяг, до речі, вона так і не взяла. Зате 500 гривень так хапнула, як сорока.
Наступного дня я зустріла бабусю Ольгу – вона живе на тому ж поверсі. що нова сусідка. Чула зранку, як вони лаялися.
– Ну ти уявляєш – її син вибив мені шибку! Я хотіла нормально поговорити – а вона мене так облаяла, що аж вуха у трубочку скрутилися. Ще й на балконі так палить, а мені дим йде у спальню. Хамка!
Ця нова сусідка вже навіть чоловікові настрій зіпсувала – вискочила на дорогу, що мій Матвій ледь встиг загальмувати. Словом, вона всьому будинку нерви виїла.
Але найгірше – її Лєна навчила мою Маринку поганих слів. Раз приходить до мене на кухню:
– Мамо, а чому мама Лєни каже, що ти собака жіночої статі? (Звісно, цензурна версія. Самі здогадайтеся, яке там слово з 4 букв).
Я просто була шокована. Хіба таке можна? Вже збиралася сваритися з такою горе-матусею, але Маринка мене випередила:
– Вони завтра їдуть геть. Бо її мама каже, що у нас погане місто.
Чого навчила мене ця історія:
Нахабних людей треба “попускати”. Звісно, війна війною, але не треба вже були такою нахабою. Чосу деякі люди можуть поводитися ввічливо, піти на роботу, жертвувати гроші на ЗСУ. А є такі нахаби, які вважають, що ми їм ще винні. Та їдьте у москву і там командуйте!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
А що б Ви зробили з такою сусідкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!