“До похорону я була цілком готова, мала все, що треба. Але коли до хати занесли гріб – я здалеку заглядала і сподівалася, що то не він…”

“Я знала, що війна почнеться ще в січні. Андрій мене до цього готував і морально, і фізично”, – розповідає дружина загиблого командира бригади. 

Його самого ще в середині лютого відправили на Миколаївщину. Воно й не дивно, бо ж з 2014 року чоловік служив добровольцем в АТО. Після того – ще 3 роки був у складі 80-ої десантно-штурмової бригади ЗСУ. 

“Я просила його, благала, щоб він не йшов на війну, але все було марно. Завжди так проникливо дивився мені в очі і казав: “Невже ти хочеш, щоб прийшли до нас додому?!”

З 24 лютого Тетяна втратила зв’язок з Андрієм. Каже, що дуже не хвилювалася, бо таке вже траплялося, коли він служив в АТО. 

“Серце підказувало мені, що з ним щось трапилося, але я не хотіла йому вірити”, – розповідає заплакана жінка.

Та 1 березня все стало очевидним. На порозі її дому з’явилися чоловіки з чорними від смутку обличчями. В руках у них була “похоронка”.

Пошепки

“Я закрила двері, стиснула той листок у руках і плакала – усю підлогу залила слізьми. Я знала, що так буде, готувала себе до цього, але коли цей момент настав, коли смерть коханого постукала таки в мої двері – була готова на все, аби звістка виявилася неправдою”.

Коли Таня вперше підійшла до труни, то молила Бога, аби то був не її Андрій. Але, на жаль…

“Спершу я думала, що збожеволію, постійно плакала, ізолювалася від всіх, але потім згадала собі, що в моменти смутку Андрій підходив до мене і казав: “Тетянко, ти ж така сильна, а зараз я тебе не впізнаю…” – тоді я взяла себе в руки. Вирішила, що житиму, сміятимусь і буду щасливою тільки заради нього. Він цього хотів. Він за це й помер”.

У подружжя залишилося 2 синів. Тепер й один з них вирішив встати на захист рідної землі. 

Дякуємо захисникам! Слава Україні! Героям слава!

Напишіть нам у коментарях на Facebook

 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!