Ми часто забуваємо про те, що колись можемо опинитися в ситуації, яку зараз засуджуємо. Ніхто не знає, як повернеться життя, тому не варто поспішати та робити висновки добре все не обдумавши. Ця притча, допоможе вам усвідомити велику істину.
Жив на світі вже дуже старенький дідусь. Самостійно справлятися з усіма справами він вже не міг, тому син вирішив забрати його до себе. Жили вони у великій квартирі з дружиною та сином.
Дідусь був вже геть старий, тому під час обіду з його рук часто падала виделка з їжею, а молоко геть вихлюпувалося на скатертину. Спочатку, син з дружиною ставилися до цього лояльно, а потім їх це почало нервувати.
– З цим потрібно щось робити, – сказав син. – Так не може тривати вічно!
От він і вирішив поставити батькові маленький стіл в куточку, за яким він їв на самоті, поки вся родина насолоджувалася спільною вечерею. Дідусь впускав на землю не лише вилку, а й тарілки, тому невістка вирішила подавати йому їжу у дерев’яному посуді.
На старенького майже ніхто не звертав уваги. Син часом дивився на нього й бачив сльози, але вирішив, що так буде краще всім. За всім цим спостерігав й 4-річний хлопчик.
Одного разу він сидів та щось дуже захоплено майстрував із зубочисток. Чоловік підійшов до нього й запитав:
– А що ти робиш, сину?
– Дерев’яні тарілки. Тобі та мамі. Коли я виросту, то ви будете їсти так, як наш дідусь.
Хлопчик надзвичайно мило посміхнувся татові та продовжив робити свою справу. Тут чоловік усвідомив свою помилку. Того ж вечора, він відвів батька за спільний стіл й більше ніхто не докоряв йому тим, що він проливає молоко на скатертину та впускає виделку.
Що б ви зробили на місці сина? Хіба ж можна так з рідним батьком?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!