Пам’ятаю, як у дитинстві заздрила своїм однокласникам.
У них був новий одяг, дорогі іграшки… І, що головне, у них був тато.
Про свого я знала дуже мало, бо він покинув нас ще до того, як мама мене народила. За це вона тримала на нього велику образу. І я її розумію. Дуже важко поважати людину, через яку зранку мусиш працювати листоношею, а увечері – прибиральницею. І все це – аби не померти з голоду.
Та, як би там усе не складалось, мама завжди трималась молодцем. Коли я стала трохи старшою, мама лишила мене саму на хазяйстві й поїхала в місто на заробітки. Там вона трохи досвіду набралась, навчилась між люди пробиватись та й гайнула за кордон.
У Польщі їй було і важко, і тяжко, але вона в мене жінка вперта. Майже 10 років там спину гнула, аби дати мені все найкраще.
Я вже і заміж вийшла, і дитину народила. Просила маму вертатись назад, поберегти себе. Бо ж на заводі працювати – справа нелегка, здоров’я треба. Та й усі гроші не заробиш!
Та мама тільки впиралась. Так і не вернулась вже вона до нас… Лікарі сказали, не витримало серце.
Отак воно і буває: грошей трохи назбирала, дітям з будинком допомогла – а чи було те життя? Куди воно поділось?
Мені без мами були дуже важко. Перший місяць взагалі таке відчуття було, що мені серце вирвали.
Як тільки почала я трохи відходити – сталось у моєму житті те, чого я зовсім не очікувала. Собака розриватись почав, на ворота кидався. Я і вийшла глянути, кого там нечиста принесла.
Стоїть переді мною якийсь дід. Пошарпаний, брудний, із запашком…
– Привіт, доню! Ти мене вибач, що я оце так прийшов… Під дощ попав. Я цей… Сказати хотів… Не хотів я, щоб так склалось. Друга жінка пішла від мене, хату мою забрала. Лишився я ні з чим… Навіть куса хліба немає… Може, хоч ти мене прихистиш, га?
Цей чоловік дивився на мене, ледь стримуючи сльози. А я не знала, що йому відповісти. Так він і пішов ні з чим…
З одного боку – це мій батько, моя кров, єдина рідна людина. А з іншого – хіба б простила мені мама, якби я його пустила в нашу хату, яку вона кров’ю і потом до ладу доводила?
Не знаю, що тепер робити і як бути.
Може, треба знайти його та спробувати все спочатку?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що скажете?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!