Цьогоріч мені сповниться 50 років. На навряд чи хтось привітає з ювілеєм. Хоча дітей маю: доньку Інну від першого шлюбу і сина Федора – від другого. Утім зараз я самотній, як ніколи.
Свою першу дружину Катю зустрів відразу, як з армії повернувся. Дуже тоді хотів мати сім’ю, але готовий до того не був. Ми одружились і вона відразу завагітніла. Почала наполягати, щоб я роботу стабільну знайшов, щоб гроші приносив. А воно не так просто після служби знайти хорошу посаду.
Почав їздити на заробітки в Чехію. Гроші привозив, але дружина й надалі була не задоволена.
– Ти з тими будівельниками вже зовсім неотесаним алкоголіком став. Що не день, то пиво, або горілка. Скільки можна?
Як мені набридли ті докори. А коли народилась Інна – розпочався справжній кошмар. Дружина постійно вимагала, щоб я їй допомагав. Та хіба чоловік для того створений, щоб дитину пеленати. Це жіноча страва. Щоденні сварки призвели до того, що одного дня я зібрався і пішов. На кілька років поїхав на заробітки, а коли повернувся – дружина вигнала.
Ми розлучились офіційно і я знову поїхав. Аліментів не платив, не приємно мені було, що Катя так вчинила зі мною. Я ж хотів повернутися. Згодом друзі сказали, що донечка часто хворіє. Та я не наважився подзвонити. Так минуло багато років. Жив один, постійно на валізах.
На 20-й день народження вирішив привітати Інну. Приїхав до неї з квітами, а вона прямо з порогу сказала:
– Я тебе не знала і знати не хочу. Ненавиджу! Ти покинув нас і не прийшов навіть, коли я хвора була. Що тепер хочеш? Ти мені ніхто.
Дуже боляче було такі слова від донечки почути. Та я змирився. Згодом почав спілкуватися з однією розлученою жінкою Марією. Хороша наче, добра. Їй було майже 40, та коли завагітніла, сказала, що народжуватиме. Я здивувався, в моєму віці вже б дідом бути, а тут тато. Але потім подумав, може тепер вдасться нормальну сім’ю мати.
Всі зароблені гроші віддавав Маші. Вона в себе у квартирі ремонт зробила, щоб нам затишно було. Згодом народила хлопчика. Я дуже зрадів. Навіть подзвонив донечці, хотів повідомити, що брата має.
– В тебе братик є. Не хочеш побачити?
– Не хочу. Мамина подруга знає твою Марію. Каже, що дитина не твоя. Але на таку жінку ти й заслуговуєш.
Я не повірив, Інна просто хотіла мене образити. Минуло кілька років, коли одного дня до нас прийшов незнайомий чоловік.
– Де Маша?
– В магазин вийшла.
– А ти хто?
– Її чоловік.
– А син мій де?
Я не зрозумів. Та потім той чоловік сказав, що мені краще забиратися геть. Бо він повертається до Маші й до свого сина. До останнього не міг в це повірити. Невже Інна правду казала. Та потім прийшла дружина і зізналася, що син не мій. Я зібрав речі й пішов.
Кілька днів жив у старого друга. Далі не знаю, куди йти. Донька знати мене не хоче, житла нема. От хіба я заслужив на таке ставлення? Не справедливе життя. Що робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!