Як часто щастя нас чекає там, де ми цього не очікуємо.
Я затримався на роботі до 12 години ночі. Доїжджаючи додому, вирішив купити мінералку в супермаркеті. Переглядаючи новини в смартфоні, я ледь не пропустив діда, який сидів на лавочці, тримався за серце й ледве дихав.
В магазині жінки мені розповіли, що він в такому стані вже близько 2 годин. Я був обурений.Чому ніхто з перехожих чи цих продавчинь не викликав швидку допомогу? Я вибіг з магазину я подався до цього чоловіка, щоб переконатися, чи з ним все добре. Після мого запитання він, не розплющивши очей, ледве промовив два слова “швидка їде”.
Я зрозумів, що чекати на швидку допомогу немає сенсу, я заніс дідуся у свою машину і кулею полетів до лікарні, на щастя була ніч й нічого не стояло на заваді. Охоронець біля лікарні сказав, що нам доведеться припаркуватися біля заднього входу. Я був ошелешений! До нього іти 300 метрів, як я мав донести цього чоловіка самостійно?!
Я накричав на охоронця і пригрозив, що якщо він не відкриє ворота і зі старим щось трапиться, я подам в суд. В нього не було іншого виходу, як виконати моє прохання. Ми під’їхали прямо до входу, але і там не обійшлося без проблем. Двері були замкнені й мені довелося гамселити по вікнах, щоб хтось нас пустив всередину.
Назустріч нам вийшла товста медсестра зі старим лікарем. Я швидко розповів в чому справа і попросив оглянути діда. Але вони почали закидувати мене бланками та документами й вимагали підтвердити наявність у старого страхівки. Я був просто шокований їхньою жорстокістю. Людині ставало все гірше і гірше, а лікар чекав, щоб я заповнював усі папери.
Я неабияк розлютився і почав їм говорити все те, що казав охоронцю. Після цього вони попросили мене заплатити 100 гривень для виплати хоча б одноразової страховки. В цей момент я ледь стримував себе в руках.
Лише після того як я сплатив внесок, лікарі приступили до своєї роботи.
Після години очікування, до мене підійшов лікар зі списком речей, які необхідні цьому дідусю. Я сів в машину і відправився на пошуки нічної аптеки, щоб придбати усі необхідні ліки. Повернувшись, мені дозволили зайти до діда на хвилинку.
Чоловік лежав в розпачі, а його очі наповнювалися слізьми. Він тихо вимовив свою адресу і попросив, щоб я повідомив його рідних про те, що трапилося.
Я довго шукав його дім. Довелося бродити незнайомими мені вулицями, поки я знайшов необхідну адресу. Це була непримітна стара хатинка з дерев’яним забором. Двері мені відкрила стара жінка, а за нею відразу виглянула перелякана дівчина.
Вже майже світало і жінки були дуже розгублені, побачивши незнайомого чоловіка в себе на порозі. Я розповів всю цю історію і вони залилися гіркими сльозами.
Дівчина швидко зібралася й вибігла на вулицю. Я побіг за нею, але бабуся зупинила мене. Сказала, що у мене змучений вигляд і мені потрібно відпочити. Я зовсім не був проти, тому що все, про що я мріяв це був сон.
Пройшло більш як три роки, і з онукою цього діда в нас щаслива сім’я. Скоро у нас буде поповнення, яке чекає вся родина. Також ми часто навідуємо дідуся й бабусю, адже вони з нетерпінням чекають кожний наш приїзд.
Ось як буває, зустрічаєш долю, завдяки одному лише доброму вчинку!
А ви вірите в долю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!