Ніколи не думала, що моє життя може настільки змінитися. Зараз зі мною не спілкуються навіть батьки.
Ну і Катею мене називати вже не дуже доречно, я – Катерина, не молода дівчинка, нещодавно виповнилося 52 роки. Одна з моїх доньок подарувала чудово онука, то ж я вже бабуся.
Початок
Розповім все по черзі. У батьків я була найстаршою донькою, вони цілими днями працювали, а я доглядала за молодшими братами й сестрами. У свої 16 років, я вже мала величезний материнський досвід, хоча і не мала власних дітей. Я прибирала вдома, готувала їсти на всю сім’ю, але от на навчання взагалі не залишалося часу. Не буду приховувати, це мене дуже тривожило, оскільки навіть в старших класах не знала таблицю множення. А який жахливий у мене почерк! Вчителі ледь розбиралися з моїми творами.
Потім я підслухала розмову матері з батьком, які обмірковували про майбутнє. На мене вони покладали велику надію – хотіли, щоб я залишалася біля них і до кінця своїх днів обслуговувала всю господарку. Ще досі пам’ятаю ці слова: “молодших вивчимо, в життя відправимо, а старша нехай за нами догляне. Зате який їй будинок дістанеться, ще в центрі села!”.
Я розуміла, що не хочу втрачати свої молоді роки з сапою в руках на городі, тому поставила перед собою завдання: будь-що, але виїхати з батьківського дому. В ті роки я лише шукала привід, щоб поїхати в місто: то ліки треба купити, то одяг молодшим. Потім вже і підробіток на зиму знайшла. Познайомилася на ринку, де я тоді працювала, з Іваном – чудовим хлопцем, хоч і з околиць міста. На той час мені було все одно, я закохалася без тями. Вже після декількох побачень я зібрала речі й переїхала до нього. Пройшло шість місяців і ми відсвяткували весілля, батьки поблагословили, а сестри – заздрили, оскільки також хотіли переїхати.
Сімейне життя
Звичайно, життя в місті було легше, однак не настільки солодке, як я собі уявляла. В квартирі також доводилося прати, прибирати, готувати, паралельно ще й гроші заробляти. Спершу доїжджала на ринок, а потім влаштувалася продавщицею в кіоск неподалік будинку. Потім народила свого первістка – гарненький, міцненький хлопчик, а далі і донечка народилася. Діти підростали, а мені доводилося працювати ще більше. Вдома мене ніхто не сприймав за жінку, матір – просто хатня робітниця, яка повинна задовільняти забаганки усіх.
Зневажливо ставитися до мене чоловік почав ще після весілля, але я не зважала до тих пір, поки він цього ж не навчив дітей. В 51 рік мій розпорядок дня мав такий вигляд:
О 6 ранку підйом, далі приготувати сніданок чоловіку, який його розкритикує, однак все одно з’їсть. Далі потрібно приготувати млинці синові й доньці, оскільки іншого на сніданок вони не хочуть. У кінці ще розігрівати молоко для онуки, а сама снідала чаєм. Потім приступала до прибирання, прання в мене займало пів дня – стільки ж людей вдома. Після обіду збиралася мити офіси – щоб заробити якусь копійку. О восьмій вечора приходила додому, готувала вечерю, трішки гралася з онукою і йшла спати. Цікаво вам, чому зі мною абсолютно всі припинили спілкування? Зараз вам розкажу…
Нове знайомство
В одному з офісів я познайомилася з чоловіком – він вдівець, військовий, не молодий, однак вигляд мав кращий, ніж мій чоловік. Спілкувалися ми так близько пів року – лише в офісних стінах, проста доброзичливість і не більше. Але згодом він наважився і запросив мене на побачення. Я погодилася і в той вечір не прийшла додому. Наступного дня теж, а потім зателефонувала чоловікові й все розповіла. Він і слова мені не відповів, просто мовчав, а потім – кинув слухавку. Через декілька хвилин передзвонює донька й говорить мені, щоб я не забувала про її дитину, “бабуся зобов’язана сидіти з онуками хоча б декілька разів на тиждень”.
Я сказала, що не проти гуляти з онукою у вихідні, однак не буду для неї нянею. Далі все передбачувано: суд, розлучення, від мене відмовилася вся рідня, включаючи матір і батька. Потім невелике весілля, швидше за розпис і вечеря в ресторані і … нове життя.
За цілих 50 з гаком років я вперше відчувала себе коханою та бажаною. Олексій вже багато років проживає сам, тому звик готувати, прибирати. А ще – він буквально носить мене на руках. Він влаштував мене на свою фірму керівником складу, то вранці ми їдемо разом в офіс, ввечері повертаємося й стаємо готувати вечерю. Потім загружаю посуд в посудомийку, мию підлоги і просто насолоджуюся компанією чоловіка. До одруження зі мною раз в тиждень він викликав хатню робітницю, однак такої розкоші мені не потрібно. Не хочу, щоб хтось торкався моїх речей. Зрештою прибрати в квартирі, де проживає лише двоє людей – взагалі не важко.
Це було найкраще рішення в моєму житті, я ні про що не шкодую. Якщо рідні не прийняли мій вибір, то це їхні проблеми, хіба не так?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!