Моя мама завжди хотіла мати сина, тому моє народження стало для неї справжнім розчаруванням.
Це відчувалось завжди: вона не купляла мені гарненькі сукні, не ходила на мої шкільні свята та і взагалі була до мене байдужою. І от коли мені виповнилось 12, я дізналась, що мама вагітна знову…
Перше УЗД показало, що сім’я наша поповниться хлопчиком. З того моменту я одразу відійшла на другий план.
Над Кирилом тряслась вся родина. Тільки й чути було, що він геній, Аполлон і просто подарунок з небес! Я ж раділа, якщо батьки хоч згадували про мій день народження.
У дитинстві це все дуже мене ображало, а потім я виросла, переїхала в інше місто і мені стало байдуже. З батьками спілкування обірвалось.
Від знайомих я чула, що Кирило одружився нещодавно, скоро стане татом. Жили він зі своєю обраницею в батьків, бо мама ніяк його відпустити не могла. Ідилія така, що аж верне!
Я ж виїхала в Польщу, знайшла собі там роботу нормально, заміж вийшла. Словом, не горювала за родичами.
Здавалось, воно так завжди буде, аж раптом мені зателефонувала мама.
– Донечко, привіт! Як ти, де ти? Нічого про тебе й не чути оце все скільки років! – почала вона щебетати мені на вухо.
– Привіт. Усе нормально. У Польщі, – коротко і ясно відповіла я. – Ти щось хотіла? Я зайнята.
– О-о, оце тобі й діти. Ти їм зірочку з неба, а вони виростають і стають вічно зайняті! Але я не ображаюсь, я по ділу тобі дзвоню.
– Та я й не сумнівалась. Кажи швидше, мені немає коли з тобою ляси точити.
– Кирило нас із квартири вигнав. Мене і батька. Ще два тижні тому. Гроші в нас закінчились, що далі робити – не знаємо.
– Як це він вас міг вигнати з вашої квартири? – не одразу зрозуміла я. А тоді дійшло – мама ж давно вже на нього її переписала.
– Ото так… Сказав, що йому тісно стало, а ми багато місця займаємо. Батько тільки після інсульту, але Кирилу на те все одно! Господи, і за що оце мені така кара!
І як почала мама в телефон ридати, що в мене аж вуха позакладало!
Діло як було: батьки братові все завжди на блюдечку приносили, казали, що він у них найкращий у світі. Ну от і виріс він з думкою, що всі йому все винні. Одну дитину зробив з жінкою своєю, другу… Та й вирішив, що пора вже батькам нове житло шукати.
Послухала я всі оці плачі, та я сказала матері, щоб самі вони викручувались якось. А що? Вони ж усе життя сина хотіли, то нехай тепер насолоджуються. Я з 15 років сама по собі живу, нікого ніколи не хвилювало де я, як я. То не треба і тепер удавати, що ми всі – одна велика сім’я.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!