— Донечко, він сантехнік, і завжди ним буде, якщо вже до 30 років ніякого іншого освіти немає! Він буде все життя крутити труби і залазити в каналізації! А якщо і весілля – як я свою рідню і друзів покличу? Що вони скажуть? Вони ж обсміють –  мезальянс: моя дівчинка – і сантехнік. Соромно!

Зараз у мене складний період життя.  Я не знаю, що мені робити далі і в якому напрямку рухатися. Людоньки, я не знаю, як відмовити доньку одружуватися. Ця її перша закоханість — дуже необдуманий крок, а вони вже весілля спланували і дату обрали — трішки більше ніж через місяць. В мене залишилося дуже  мало часу, бо якщо з’являться діти, я буду просто безсила.

Виховувала я доньку самостійно — з її татусем ми жили в цивільному шлюбі, то сходилися, то розходилися, а потім я вирішила піти від нього. Адже за стільки років так і не прижилися, далі діла б все одно не було. Він подався в матроси, але допомагав з дитиною в матеріальному плані. Висилав гроші, подарунки, правда, участі у вихованні не брав, бо він завжди був у плаванні.

Виховала я дуже хорошу доньку, красиву, розумну, але от вона зі своїми примхами та капризами. В підлітковому віці вона мені показала, що таке непослух, а коли вона вступила до ВНЗ, я вже змирилася і просто зрозуміла, що впертість — її друге ім’я. Але я вірила, що мою юна леді приведе додому справжнього принца: красивого, високого, мужнього, заможнього. 

Останнім часом я стала помічати за нею дивні зміни — вона несподівано з залізної леді зі стальним характером перетворилася в ніжну лебідку. Цілими днями розмовляла телефоном і ходила так, ніби літає в небесах. Згодом я зрозуміла в чому річ — в закоханості. Привела вона мені його додому і я отетеріла — разом зі «сватами» чекали мене на порозі квартири. Він то хлопець гарний, але от вдягається геть без смаку. Нічого такого, щоб могло дійсно сподобатися моїй доньці, я не помітила. 

Коли ми стали знайомитися з ним та його сім’єю, то я була шокована — проживають всі в двокімнатній квартирі. Він працює сантехніком, матір — швачка, а батько я так і не зрозуміла, здається, водій маршрутного таксі. Після цієї зустрічі я стала відмовляти доньку від такої кандидатури, але та вперлася і все. Та з тими людьми навіть немає про що розмовляти. Якісь одні застарілі жарти та примовки.

Останньою краплею стало те, що зятьку то моєму цілих 30 років. В такому віці він працює сантехніком і продовжує жити  батьками! Ось тут я вирішила точно, що моя донька заслуговує кращого. 

Коли гості пішли, донька відразу встала в позу: «Так мама, не дратуй, я знаю, що ти всіх людей грошима і професіями міряєш! Я вийду за нього заміж і крапка! ». Я в сльози: «Донечко, він сантехнік, і завжди ним буде, якщо вже до 30 років освіти немає! Він буде все життя крутити труби і залазити в каналізації! У них сімейна гордість за цю професію! А ти чула, як вони розмовляють? Словниковий запас на рівні глухого села! Ти ж педагог, тобі треба кращого чоловіка поруч, разом з ним будеш деградувати».

Зараз донька зі мною не розмовляє, а я бігаю біля неї, благаю ще не одружуватися. Та нехай ще зустрічаються, щоб придивилася, навіщо одразу в РАЦС бігти. Ночами не сплю, соромно за доньку. Вона ж потім тільки пошкодує за такий вибір. Мені не потрібно, щоб вона олігарха до дому приводила, але хоча б свого рівня, або ж свого віку!

Що мені робити? Як донести це доньці?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: