Найріднішою для мене людиною була мама, принаймні до тих пір, поки вона не привела в дім останнього чоловіка. Тоді мені було лише п’ять років. Це був один із її численних кавалерів, проте він надовго затримався у нас і одного дня поставив мамі умову. Вона мала зробити вибір між ним та мною.
Вона довго не думала, а прийняла рішення миттєво. Я не зрозуміла, як настільки швидко мої речі опинились у трьох пакетах, а мама одягнула мене і примусила чекати біля дверей. Мама і її новий чоловік посадили мене в авто і відвезли до якогось будинку. Ми зайшли до під’їзду, мама всунула в мої руки якісь папери, виявляється, що це були всі мої документи та подзвонила у дзвінок. Вона навіть не зачекала, доки хтось відчинить двері, лише побігла до машини і поїхала геть. А я так і стояла з трьома пакетами і паперами в руках.
За кілька хвилин двері відчинив високий чоловік – це був мій рідний тато. Він глянув на мене і одразу зрозумів, що я його дочка. Він мовчки провів мене на кухню, опісля познайомив зі своєю сім’єю. Тільки мені здалося, що його жінка і два сини до мене поставилися краще, ніж це могло би бути, хоча тато спочатку запропонував відвести мене до дитячого будинку. Уявляєте? Та його дружина глянула в мої шоковані і заплакані очі і не дозволила йому вчинити так жорстоко. Це була дуже добра і лагідна жінка.
Спершу я чекала мами. Та через деякий час я мимоволі почала називати мамою дружину свого батька. Вона й справді полюбила мене всім серцем і ставилася до мене, як до своєї рідної дочки. А батько не любив ні мене, ні моїх зведених братів, а постійно скаржився, що ми лишні проглоти. За його словами, саме на нас він витрачає купу грошей, які би міг відкласти. Він взагалі був тираном, деспотом і педантом. Як тільки він відчиняв двері після роботи, ми одразу ж ховалися у дитячій кімнаті і старалися не виходити з неї.
Та одного дня таки сталося диво – батько нас покинув, бо віддався в обійми нової жінки, такої ж дурної, як моя рідна мама. Хоча в той час ми вже повиростали. Брати вступили на перший курс університету, а я якраз закінчувала школу. Брати всіляко допомагали мені готуватися до ЗНО і до вступних іспитів в інституті.
Знаєте, хоча наш тато і був надто злим, він таки нам допомагав. Саме він оплачував репетиторів і вартість навчання нам всім трьом. Завдяки його допомозі ми здобули хорошу освіту – брати стали фінансистами, а я юристом. А ще через три роки батько помер, але і тут він про нас не забув. Все, що він заробив протягом свого життя залишилося нам, його рідним дітям, а не тій жінці, до якої він пішов. Мабуть, тому, що вона таки не змусила його одружитися з нею.
За заповітом ми стали власниками його майна і бізнесу, акції його компанії розподілилися між нами трьома та нашою мамою – порівну. Ми продовжили його справу, навіть розширилися не лише в нашій країні, але й відкрили філію у Варшаві та Празі.
І як тільки ми навчилися успішно вести бізнес і заробляти власні кошти – моя рідна мама згадала, що у неї є дочка. Вона зовсім не змінилася, лише постаріла за цих майже двадцять років. Її вираз обличчя був таким же байдужим, як і в той день, коли вона вигнала мене з рідного дому.
У неї було стільки нахабства і жаги до заможного життя, що словами не передати. Вона навіть намагалася викликати у мене жалість, брехала, що шукала мене всі ці роки і хвилювалася за моє існування.
Та я вже мала маму, яка подарувала мені і своє тепло, і любов, і увагу, і не віддала на вибір долі, хоча мала таку змогу, а залишила в себе. Тому я одразу ж відповіла тій жінці, що я дуже добре пам’ятаю, як вона обрала безтурботне життя з якимось чоловіком, як залишила мене з документами і речами в темному під’їзді, і як бігла до машини, щоб втекти… Я їй сказала, що її для мене не існує, і щоб більше навіть не з’являлася у моєму житті.