Донька довго вмовляла мене продати будинок та переїхати до неї в місто. І я майже погодилась, але потім раптом все перекрутилось догори дриґом…
Діана давно вмовляла мене продавати будинок та переїжджати до неї. Я навіть погодилась, бо з народженням онуків дуже хочеться бути поряд.
Декілька років тому, я залишилась сама у будинку, оскільки мій чоловік, з яким прожили багато разом, знайшов собі іншу молоденьку жінку.
Він прийшов і так сказав мені, що йде до молодшої, бо зі мною відчуває себе старим. Хоча, як на мене, ми завжди дуже активно час проводили.
Це мене дуже збило з колії, важко було змиритись та пережити той період. Але завдяки Дарині та онукам я досить швидко оговталась. Однак потім стало скучно та сумно одній в будинку. Чоловік забрав собі машину, а хату залишити мені з донькою.
Цей будинок був моєю мрією. Колись я дуже хотіла такий великий та просторий дім, щоб зустрічати тут друзів, дітей та онуків, святкувати усі свята й просто жити своє життя. Але все сталося зовсім по-іншому, на жаль…
Потім я таки послухала Даринку та подала на продаж дім. На диво, дуже швидко мені зателефонували з приводу покупки і я водночас зраділа, але й засумувала. Адже тут було моє життя, тут росла донька, тут я відчувала себе вдома.
Наступного дня приїхали нові власники, подивитись на будинок. Це був молодий чоловік зі своїм батьком. Дуже приємні люди з якими я швидко знайшла спільну мову. Виявилось, що син купує татові будинок, бо мама багато років тому померла, а йому скучно живеться в місті, він хотів жити десь поза ним.
Я розповіла їм свою історію і також те, що мені сумно продавати дім, але так треба. А толі раптом старший чоловік каже:
– А залишайтеся жити тут. Разом буде не сумно. Я бачу ви дуже розумна жінка, й мені симпатизуєте, то я б не проти пожити разом з вами. А вам якщо буде комфортно, звісно. — запропонував він.
Якщо чесно, я не сподівалась на таке та не знала навіть, що сказати у відповідь. Проте той мужчина мене також справді зачарував.
Не знаю, що в той момент мною керувало, але я погодилась. Через декілька днів телефонує до мене Даринка:
– Мамо, ти коли приїдеш ? Я на тебе вже три дні чекаю-чекаю, а тебе нема. Ми навіть кімнату для тебе звільнили — сказала донька.
⁃ Донечко, пробач, я не приїду. Я залишаюсь — відповіла я.
⁃ Як? Чому? Щось трапилось — збентежено далі запитувала вона.
⁃ Ні, все гаразд, навіть дуже добре!
А потім розповіла їй усю історію. Тепер я далі продовжую жити своє нове життя у будинку мрії з чоловіком, якого полюбила.
Ось таке воно буває непередбачуване життя.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!