Донька разом зі своїм чоловіком мешкали зі мною у квартирі, яка мені дісталась від покійного чоловіка. Ярина ще з малечку любила грубіянити, а тепер її взагалі терпіти неможливо. Живучи в одній квартирі ми навіть не спілкуємось, щоб уникнути суперечок та сварок. Якось моя дорога донечка сказала те, від чого в мене волосся дибки стало.
– Мамо, ми з Андрієм переїжджаємо в інше місто, — сказала вона.
– Ну нарешті ви з’їдете! — радісно вигукнула я.
– Але нам треба буде там десь жити, тому ми хочемо продати квартиру й за ці кошти купити нову!
– Яку квартиру ви зібралися продавати? — перепитую я.
– Цю, татову.
– Як цю? А мене що на вулицю виженеш?
– Та ні, я вже про все подбала — влаштую тебе в будинок престарілих. Там матимеш усі умови для проживання, знайдеш нових колежанок.
– Ой дякую, дорогенька! Але мене і тут влаштовують умови. Тому я звідси не піду, а ви собі їдьте куди хочете.
Ярина завжди мене дивувала, але цього разу вона переплюнула сама себе. Колись я говорила, що вона мене ще з хати вижене, але ніколи не думала, що таке й справді станеться! Нещодавно я склала заповіт, у якому не згадую своєї доньки. Після моєї смерті квартира автоматично переходитиме державі. Коли Ярина і Андрій про це почули, спочатку мене довго ігнорували, а потім зібрали усі свої речі та поїхали кудись.
Я сумнівалась чи не буду шкодувати, чи не буде мене мучити совість за те, що так вчинила, але згадую про дім перестарілих, який мені пропонувала найрідніша людина та розумію, що все зробила правильно.
А як би ви вчинили на моєму місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!