Донька і зять “попросили” переїхати на дачу, поки літо. Але я дуже сумніваюся, що вони дотримаються обіцянки

Моя донька Ангеліна вийшла заміж досить пізно. Їй тоді виповнилося вже 30. До того вона навіть на побачення не ходила чи в нічні клуби. Або сиділа вдома, або на роботі була. Я вже почала переживати, що їй хтось наврочив чи що. 

Бо у нас, жінок, така доля гірка. Я росла без батька, його ніколи не бачила. Ну а потім чоловік пішов від мене до іншої жінки, Ангелінці тоді було тільки 6 рочків. І я боялася, аби донька також не повторила наші долі. Молилася Богові, аби Ангеліна зустріла якогось хорошого, вірного чоловіка. Який би її на руках носив та оберігав. 

І нарешті Бог почув мої молитви. На роботі в Ангеліни з’явився новий напарник, Роман. І я помітила, що донька сама на ту роботу не йде, а просто летить! То принесе гарний букет квітів, то якісь солодощі чи інші подарунки від залицяльника. Щиро тішилася, що Ангеліна нарешті знайшла свого коханого.

Після розписки молодята хотіли жити разом. Але у нас такі ціни на оренду квартири, що збожеволіти можна. Попідіймали ціни на житло, хочуть грошей якомога більше здерти. Ну а в моєї доньки та зятя невеликі зарплати, я б сказала, середні. Тому я вирішила пустити молодят до себе. Квартира на 2 кімнати, місця всім вистачає. Ще й зробила їм у кімнаті ремонт, купила новий диван та шафу. 

Спершу все у нас було добре. Зять платив за продукти, комунальні послуги, всю зарплату віддавав жінці. Якщо у квартирі щось зламалося – одразу лагодив, руки золоті мав! Але вже через 3 місяці Роман наче от змінився. Особливо у ставленні до мене. 

Я йому з посмішкою побажаю гарного дня, а він щось бурмотить під носа. Не хоче їсти те, що я приготувала. І якщо я зайду у ванну чи туалет, то він починає стукати у двері. Ну вже просто верх нахабства, чесно.

Потім почалися докори за комуналку. Бо на його думку, саме я витрачаю стільки води та світла. Хоча нас троє у квартирі проживає. Навіть зі мною за одним столом не хотів їсти, брав тарілку та йшов в іншу кімнату.

– Доню, ну я не розумію, чого Роман так погано до мене почав ставитися? Я щось не так зробила чи сказала?

Пошепки

– Мамо, ти не ображайся. Але ти нам трохи заважаєш. 

– Як це? 

– Ну отак. Ніби ми тут не живемо, а в гості приїхати. А ти в будь-який момент можеш нас вигнати.

– Та я про таке навіть не думала. 

Потім донька згадала, що у нас є “дача” за містом. То звичайний будиночок, який треба або продавати або ж робити капітальний ремонт. Почала казати, аби я туди на літо переїхала. Ну якраз погода нормальна, я собі можу там городом займатися. Літо перебуду і повернуся. 

На свою голову вирішила погодитися. Тут нема нормальної теплої води, я все грію на плиті. Зв’язок раз через раз ловить, кабельне так само. До найближчого магазину треба їхати 10 хвилин велосипедом.

Чесно, я вже починаю сумніватися, що діти на осінь пустять мене до квартири. Сваритися я не хочу. Але от як мені натякнути дітям, що я також частина їх родини і маю жити з ними? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!