Я поїхала на заробітки не так давно, у квітні 2021 року. Тоді ж працювала на пекарні, однак, колектив розформували та набрали нових, молодших працівників.
Ну а я вже жінка у віці, 50 з гаком. СМТ у нас невеличке, тому вирішила взагалі податися на заробітки. Якраз моя кума працювала в Іспанії типу сиділкою, давно кликала.
Швидко зібрала речі та поїхала працювати. На щастя, попалася хороша сеньйора, за якою треба доглядати. Ну як доглядати – хіба її у ванній помити, їсти приготувати, все ретельно поприбирати та песика вигуляти. А ще познайомилася тут з жіночками-заробітчанками, троє навіть були з моєї області.
І от вони жалілися, що діти постійно гроші просять, що вже так заганяють на тих заробітках. В одної навіть діти так пересварилися через 500 євро.
Я зітхала та співчувала коліжанкам. Але уявити не могла, що сама потім буду розповідати такі історії про доньку Марію.
Востаннє я приїздила до міста ще в грудні, на Святвечір. Помітила, що донька геть як у воду опущена, хоча таке велике свято!
– Ну, що трапилося?
– Та от переживаю. На роботі скорочення, мені і так зарплату врізали. А ще як Коля, борони Боже, ТЦК-шникам попадеться, то я геть тут загнуся!
Шкода стало доньку, тому вирішила їм якось фінансово допомагати. Поменше відкладала собі на старість, ще й 2 пакети щомісяця збирала їм в Україну. Марія дякувала, але щоразу жалілася, як їм важко і ці проблеми не закінчуються.
Великдень проводила в Іспанії, бо сеньйора тоді щось трохи хворіла та не відпускала до України. Лиш на Зелені Свята впросила відпусточку бодай на 5 днів, аби рідних побачити. Ну і взяла з собою 2 тисячі євро.
І от я приїжджаю додому, бачу, що біля нашої хати якась іномарка модна стоїть. Такий джип чорний, з тонованими вікнами.
– Ой, мамо, а ти так швидко? Ми думали, що ти лиш завтра під вечір приїдеш.
– Та добре, що черги на кордоні нема. А то чия машина?
– Наша…Ну як наша, ми пару місяців тому в кредит взяли. Бо сама розумієш, без машини зараз ніяк
– І яка вартість машини?
– Мамо, ну нащо воно тобі?
– Цікаво!
– 23 тисячі доларів. Ну ми так по чучуть віддаємо, десь за рік приблизно маємо погасити борг.
Ну, здається, навіть дурень здогадається, за які гроші зять та донька купили машину. А так спершу мені плакала у слухавку, як погано, роботи взагалі нема.
Дуже образилася на Марію та зятя, день погостювала вдома та поїхала геть в Іспанію. Так гірко була на душі, всю дорогу плакала.
Не думала, що моя Марія здатна на таку підлість. Аби я, літня людина, і так важко працювала заради їх кредиту?
Розповіла цю історію своїм коліжанкам, а вони порадили більше доньці ні копійки не давати. Сама бала кредит – то хай сама і виплачує. Ну хіба буду онукам шоколадки та солодке висилати, аби мали якісь смаколики.
А на ті 2 тисячі євро, які спершу доньці хотіла віддати, взяла та купила собі круїз з коліжанкою. Все, час для себе пожити!