Це був звичайний осінній день. Я займалась домашніми справами, коли раптом прибігла донечка.
– Мамо, ти не уявляєш, що утнув Артем.
– Що?
– Я повертаюсь я додому, а його немає. Лише записка лежить. Мене аж в холодний піт кинуло. Під час останньої зустрічі ми страшенно посварилися, адже він не зробив домашнє завдання й отримав погану оцінку.
– Люба, ти ж знаєш, з підлітками не просто, таке життя.
– Так, але сучасні діти такі чутливі й ти ж знаєш, як часто трапляються усілякі страшні трагічні випадки.
– Що ж він написав?
– Зараз тобі прочитаю!
Вона дістала лист з кишені й прочитала слово в слово:
“Люба мамо! Пишу тобі, бо навряд чи зможеш мене зрозуміти. Я йду з дому, адже щиро покохав одну дівчину. Люда на десять років старша за мене. Але не думай, хоча мені 15, та цілком можу бути відповідальним чоловіком і батьком.Чому батько? Бо Люда вагітна і ми вирішили залишити дитину. Я знав, що тобі усе це не сподобається. Тому й не розповів.
Але я мушу заробляти гроші, адже Люду треба лікувати. Вона має серйозну залежність, та я знаю, що ми впораємось. І ще, я забрав зі скриньки усі гроші й золото. Зрозумій, нам потрібен стартовий капітал.
P.S. Матусю, я тебе люблю! Усе це я вигадав, аби ти збагнула, що одна погана оцінка – не така вже й проблема. Я у Петра. Повернусь після 21 години”.
Ми довго сміялись. І що казати, за креативність онука варто похвалити.
А як би ви відреагували на такий лист?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!