Мені вже 50 років. Єдина розрада у цьому житті – донечка Оленка. Коханої дружини Галини не стало майже 20 років тому, не зуміла побороти тяжку хворобу. Оленці тоді було, здається, тільки 5 років. У садочок ніхто не хотів її брати, тому доня часто їздила зі мною на роботу. Всі колеги знали, що у мене є такий “помічник”. Пригощали дівчинку солодощами. Вона сиділа за столом та тихо щось малювала.
– Ну яка у вас дівчинка, справжня красуня! – аж пищала від розчулення секретарка Зіна, а Оленка тільки мило кліпала своїми оченятками.
А коли йшов на нічні зміни, то з Оленкою залишалася сусідка баба Валя. До речі, Оленка старанно вчилася у школі на дванадцятки, відвідувала гурток з малювання, співала у хорі та ще й брала участь у різних олімпіадах. Ну що можу додати – моя гордість, вся у матусю пішла.
Зараз Олені вже 25. Закінчила університет на червоний диплом. До речі, пішла про стопам Галини та стала медсестрою. Працює у хорошій клініці, там познайомилася зі своїм хлопцем Мишком. Він хороший, правда, спершу дуже боявся зі мною знайомитися. Думав, що я такий суворий дідо з капітанськими замашками. Однак, ми швидко знайшли спільну мову.
Два роки тому вони одружилися. Свати подарували їм велику квартиру, якраз від них неподалік. Мовляв, вони ще молоді, повинні зараз про дитинку думати, а не у борги залізати. Я ж працюю звичайним механіком, не мав такої змоги. Тому, здається, досі відчуваю почуття провини перед Оленкою.
Декілька місяців тому донька зателефонувала. Я спершу не підіймав слухавку, адже мене була нарада на роботі. Але на екрані висвітилося 10 пропущених. А раптом сталося щось погане і вона у небезпеці?
– Татку, ти краще сядь, бо впадеш!
– Знаєш, Оленко, я краще зараз зайду свої пігулки від серця.
– Ну, словом, у тебе з’явиться скоро новий статус – дідусь!
Від такої радісної звістки я аж танцювати і кричати почав. Ура, у мене буде онук. Почав відкладати із заплати гроші на різні іграшки та одяг. А ще обов’язково купував Олені свіжі фрукти – їй потрібні вітаміни. Міг після зміни заїхати до неї у гості, по дорозі купити смачні еклери чи шоколадний тортик. Я знаю, яка доня у мене ласунка.
Однак, того вечора Олена сказала, що сама приїде до мене додому. Мовляв, є серйозна розмова.
– Словом, ти тільки не ображайся. Але можеш, будь ласка, так часто не приїздити до нас у гості?
– Не зрозумів. Ти про що?
– Мені дуже приємно, що ти так допомагаєш. Але тебе відверто вже забагато. Я доросла жінка, у якої є своє особисте життя. Розумієш? Ми інколи з Мишком хочемо побути удвох. І я розумію, що ти за мене хвилюєшся, але мій чоловік в змозі купити дитині речі, а мені щось поїсти. Ми не голодранці, не бідні, Мишко достатньо заробляє. А такими подачками ти тільки принижуєш його… Тільки не ображайся, але буде набагато краще, якщо ми зустрічатимемося раз в тиждень, наприклад.
Я не знав, що відповісти на таке “прохання” доньки. Здавалося, що вона готова викреслити мене зі свого життя та перейти на сторону чоловіка. І це ось така подяка за всі роки любові та опіки?
– Не треба мене проводжати, я сама викличу таксі та поїду додому. Па-па, – тихо сказала Олена та зачинила двері.
А я ще довго не міг заснути. В голові крутилася тільки одна фраза – я став непотрібним рідній доньці.
Знаю, що Оленка три тижні тому народила хлопчика. Звісно, що назвала так, як хотів Мишко – Олег. Ну що за ім’я? Я пропонував Марко, Василь, Іван, Степанчик, а вона тільки носом крутила. Видно, що чоловік її підмовив.
Донька до мене дзвонила та питалася, чому я не прийшов на виписку. Збрехав, що захворів та не хотів наражати її на небезпеку. Хоча почувався добре. Просто не хотів бачити ні її, ні зятя та його горе-родину. Але я не можу ось та довго переховуватися від доньки. Хочу поняньчитися з онуком, потримати хлопчика на руках.
І що мені робити далі? Порадьте, будь ласка. Не хочу рідній дитині зашкодити. Не вистачало, щоб через мене розвалилася її родина.
Що б ви зробили на місці чоловіка? Хто не правий у цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!