Я колись працювала у Польщі та Німеччині, їздила на заробітки. Але пару років тому повернулася. Мала “ничку”, відклала пару тисяч євриків. Думала, що потім на ті гроші доньці куплю квартиру чи машину подарую.
Просто знаєте, мені батьки нічого свого часу не дали. Я сама з колишнім чоловіком збирала на квартиру. І що? Після розлучення ділили майно порівно, ледь відсудила в нього гроші. А так моя Софія одразу матиме щось готове від рідної мами. Бо зараз з тими цінами на квартири здуріти можна. Мільйон гривень, два, три… От ви скажіть, на якій-такій роботі в Україні треба працювати?
І от на початку літа моя Софійка сказала, що виходить заміж. Її наречений такий хороший хлопець, познайомилися в університеті, зустрічалися десь роки 3. Моє серце відчувало, що з таким чоловіком Софійка не пропаде.
Тому вирішила, що квартира буде ідеальним подарунком для молодят. Ну куди вони підуть після весілля? У свахи, Ольги Миколаївни, нещасна двушка і вона там живе з донькою та старенькою мамою. Моя квартира також маленька, дві кімнатки.
У мене було 35 тисяч доларів. І так ще й вийшло, що моя кума продавала квартиру покійної матері. Одна кімнатка, але дуже затишний район, вулиця Балабана. Поруч є той великий торговий центр “Форум”, до нього можна пішки дійти за пару хвилин. Ну і це рахується вже центр міста. Тим паче, мене тішило, що квартира вже обжита. Бо то знаєте, як буває у новобудовах. Трапляються такі безсовісні забудовники, що можуть рік ключі не віддавати.
Пару тисяч у мене ще залишилося на ремонт. Щось купила в магазині нове, щось зі своєї квартири перенесла. Загалом, вийшла досить красива і затишна оселя.
Декілька днів тому вирішила запросити дітей у гості, аби віддати їм ключі. Не знаю, якого милого з ними ще прийшла сваха, пані Ольга. Ну, її присутність мені погоду вдома не робила. Я купила тортик, заварила чаю, сіли до стосу.
– Ой, діточки, а я маю для вас подаруночок.
– Що? Ти мені знайшла сукню на весілля?
– Ні, краще! – і так гонорово кладу ключі на стіл, наче якусь карту козирну.
– Господи, мамо, ти серйозно?!
Донька аж почала верещетати і плакати від щастя. Але, на даль, за декілька секунд її настрій різко змінився.
– Ма, а яка адреса?
– Балабана. Пам’ятаєш, як ти колись ходила до бабці Стефанії? Мама моєї Гануськи?
– Так.
– Ну то її квартира. Я там зробила ремонт, нові меб..
– Стоп. Мамо, ти купила мені той старезний сарай?
Я не очікувала такої реакції від доньки. Вона з таким негативом це сказала, наче я їй якусь коробку принесла на житло.
– А що тут такого?
– Знаєте, от я би своїм дітям купила квартиру у новобудові. А не в старих людей брала. Там аура та енергетика погана, – фиркала за столом сваха.
Тоді я вже не витримала і почала з нею сваритися:
– Ну я хоча б щось для дітей купила. А ви тільки язиком ляпати дурні обіцянки вмієте.
Словом, молодята і теща пішли геть, ключі від квартир не взяли. Донька не підіймає слухавку, збиває, коли я телефоную. Зять так само. Раз бачила його на вулиці, то він навмисне перейшов дорогу, аби зі мною не вітатися.
Я не розумію, чого діти так різко змінили ставлення? Ну купила їм однокімнатну квартиру, зробили ремонт. І ось таке “дякую”? Ще, борони Боже, мене на весілля не покличуть. Вже думаю про те, аби ту квартиру взагалі в оренду здавати.
Сваха ні копійки не дала навіть на весілля, за все платить Роман з власної кишені. І от вона хороша… А я погана? То я, турботлива та любляча мама, стала ворогом для рідної доньки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!