Не можу сказати, що в мене легка доля. Сама сирота, рано втратила батьків, тому мене виховала бабуся. У коханні теж не пощастило – Роман втік, як тільки дізнався про вагітність. Навіть вмовляв зробити аборт, та я не послухала.
Так і появилася на світ Марина. Я не закінчила толком університет (народила на 3 курсі). І поки бабуся Олена няньчила правнучку, я шукала підробітки. Працювала прибиральницею вночі, мила підлоги в супермаркетах та офісах.
Інколи торгувала на ринку трусами та шкарпетками чи хімією побутовою.
Але коли Марині було 15, то бабуся захворіла. Грошей на лікування не було, позичала в родичів та сусідів. І от хтось зі знайомих порадив поїхати в Німеччину на заробітки:
– Там завжди треба людей. Робота чорна, але платять добре. Ти і на операцію назбираєш і на майбутнє для доньки. Подумай, бо місце горить, замість тебе іншу жінку візьмуть.
Я без вагань погодилася. А що робити? Марина вже доросла, тоді на 1 курсі в коледжі навчалася. Після пар йшла додому, допомагала бабусі.
Так я опинилася в Німеччині, влаштувалася на завод фасувальницею. Умови там були не те, що важкі – просто нелюдські. Директор часто лютував, працювали по 10-12 годин стоячи, мали тільки 15 хвилин на перекус. Жила у гуртожитку, стала на старенькій кушетці. Кімнатка була маленька, зі мною жили ще 3 заробітчанки. Часто не було навіть теплої води, кип’ятила все у чайнику, аби бодай голову помити.
На жаль, хвороба в бабусі прогресувала та за рік її не стало. Я думала спершу повернутися до України, бо навіть бабусю в останню путь не провела – директор не відпустив на похорон. Поминками та тим всім займалися сусіди в Україні.
Але розуміла, що треба і про доньку подумати. І ще на 4 роки зосталася в Берліні.
Декілька місяців тому приїхала додому та привезла 20 тисяч доларів. Якраз виставило на перший внесок у гарній квартирі. 3 кімнати, новобудова у центрі міста. Марина аж розплакалася, коли я вручила їй квіти
Однак, нещодавно до мене зателефонувала кума:
– Слухай, я не знаю, чи ти в курсі. Але твоя Маринка зʼявлялася з одним пацаном.
– Хто? Моя Марина? Та вона постійно вчилася, які пацани?
– Юрка Бойко, з сусіднього району. Я бачила їх разом, ходили за ручку, цілувалися.
Я аж за серце вхопилася. От кого-кого, а такого зятя і ворогові не побажаєш. Батьки пияки, до них постійно як не служба опіки приходила, то поліція. Я сама не раз бачила, як його тато просто п’яний спав день на лавці у районі.
Школу Юра так-сяк закінчив, навіть в коледж не вступив, ніякої освіти не має. Останнє, що про нього чула – влаштувався охоронцем на якийсь завод. Самі розумієте, що не такого чоловіка я бажала доньці. Бо з ним моя Маринка тільки життя погубить!
І от я приїхала додому, почала з донькою серйозно говорити:
– Але мамо, ти взагалі Юру не знаєш, він хороший!
– Ти глянь на його батьків. Яблуко від яблуні далеко не падає.
– Мамо, Юра зробив мені пропозицію і ми хочемо жити разом.
– Ну тоді роби що хочеш, але не в моїй квартирі! Він тебе любить через житло, а ти дурепа наївна!
Марина схопила сумочку та поїхала геть. А наступного дня зателефонувала, сказала, що має серйозну розмову. З нею прийшов Юра, навіть не привітався, одразу почав збирати у валізу всі її речі.
Марина приїхала та поставила на стіл конверт з грошима:
– Тут 15 тисяч доларів, можеш порахувати все сама. Решту 5 тисяч потім поверну. Тому вважай, що це все за роки твоїх заробітків. Але більше ти мені не мати, а чужа жінка. Бачити тебе не хочу, і не розраховуй, що будеш няньчитися з онуками!
Коли Марина пішла, голосно грюкнувши дверима, я впала на підлогу та почала гірко плакати. У мене аж серце вистрибувало з грудей.
Невже та ситуація остаточно поставила крапку в наших стосунках?..