Можливо, перед Богом я матиму гріх, може й люди осудять. Не знаю. Та інакше вчинити я просто не могла.
Дитинство моє важко назвати щасливим. А все через батька. Він не пив і роботу мав. Того й люди довкола вважали, що мамі дуже пощастило. Та ніхто не знав, що коїться у нас за зачиненими дверима.
Батько щодня принижував маму. Він не втрачав нагоди нагадати їй, що не достатньо гарна, не ґаздовита, не розумна. А ненька терпляче все вислуховувала і не сперечалась, тож тішила його самолюбство. Та одна справа, коли все це бачила лишень я, а інше – коли за столом, в присутності родичів він міг сказати своєму братові:
– От гарну ти дружину собі знайшов! Мені так не пощастило! Моя вже, як свиня, у двері скоро не влізе.
Всі реготали, а мама сиділа опустивши очі. Я це добре запам’ятала, як і те, що не хочу мати такого чоловіка. Мене тато також не дуже любив, він про хлопця мріяв, а я ще й на маму схожа, як дві краплі води. Скільки разів я чула:
– Ти, як твоя мама – геть нездала. Нічого доброго з тебе не вийде.
Одного разу ненька почула, як батько глузував з моїх малюнків.
– Нащо ти в ту художню школу ходиш? Малюєш, як курка лапою! Не витрачай марно час, навчись хоч підлогу мити, щоб потім чоловік не страждав так, як я з твоєю мамою.
Тоді рідна й не витримала.
– Знаєш, я довго терпіла твої знущання! Але не дозволю з доньки знущатися!
– То йдіть обидві! Велика втрата. Я вже завтра іншу знайду, котра мені нормальну дитину народить.
Мама зібрала речі та ми відразу ж поїхали. Щоправда, ніхто нас не чекав. Врешті довелося оселитися в селі в маминого дядька. Він був самотнім, та мав досить важкий характер. Та після тата це було ніщо.
Минуло шість років й дядька не стало. Ми з мамою жили душа в душу. Я чула, що тато знову одружився, знайшов жінку з дитиною. Про нас і не згадував. Видно, чуже йому було ріднішим. Часом ми дуже бідували. Та мама важко працювала, ще утримувала город, корову і курей. В суботу на ринок продукти носила. Якби не її старання – не знаю, як би ми вижили.
Згодом я поїхала до міста на навчання. Усі ці роки ненька відкладала кожну копійку, аби для мене назбирати. Вона перешивала старий одяг, погоджувалась на будь-який підробіток, щоб дати мені майбутнє. І я їй безмежно вдячна за це. Аби виправдати сподівання неньки, я старанно навчалась, а потім знайшла роботу.
Переймалась я лиш через одне – як мама буде без мене. А тоді одного разу приїхала на канікули та дізналась, що мама спілкується з нашим сусідом Дмитром. Він жив у місті, а будинок, як дачу тримав. Якось ненька мені зізналась:
– Знаєш, як й не думала, що стосунки з чоловіком можуть бути такими. Дмитро мене поважає й цінує.
За рік ненька переїхала до нього. А тоді якось мені запропонувала:
Ми з Дмитром вирішили продати один будинок в селі та дати тобі гроші.
– Але ж мама, а раптом у вас не складеться? Ти ж залишишся ні з чим.
– Тому Дмитро хоче продає свій будинок, а не мій.
Я не могла в це повірити. Але зовсім сторонній дядько турбувався про моє майбутнє, а рідний тато навіть не знав, де я і що зі мною. Врешті мені допомогли купити невеличку квартиру якраз неподалік від тієї, де жила мама з вітчимом.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Минуло чотири роки. Я вийшла заміж і народила сина. Нарешті все у нас чудово. Мій Назарчик обожнює бабусю і дідуся. До слова Дмитра він вважає рідним дідом. Вітчим страшенно любить онука.
І ось днями я прибирала до свят. Раптом почула стукіт двері. Відчинила – стоїть якийсь безхатько.
– Доню, можна до тебе на Новий рік?
– Йди геть, дідо!
– Ти мене не впізнаєш? Я твій тато!
– В мене тата немає. Помер вже давно.
Я зачинила двері. Звичайно, я впізнала батька, та ні краплі жалю не відчувала. Згодом далекі родичі розповіли, що нова дружина забрала в нього квартиру і виставила за двері. Та, як на мене, це і є карма.
А ви б впустили такого тата у своє життя? Пробачили б?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!