Моя донька Ліля – завжди була сенсом мого життя. Її тато помер молодим, на роботі стався нещасний випадок. Я кохала його, він був хорошим, та знала, що мушу зробити все, аби наша донечка зростала щасливою.
Ліля й справді мала все необхідне. Коли мені виплатили страховку з заводу, де працював чоловік – я поклала гроші на депозит. А згодом придбала для донечки квартиру. Поки вона була дитиною – житло ми здавали, і завдяки цьому мали достатньо грошей на життя.
Та згодом Лілічка виросла, стала такою гарною та ніжною. Я намагалась її захистити від жорстокого світу. Та одного разу вона привела в наш дім хлопця:
– Мамо, познайомся, це Петро, Ми кохаємо один одного! Мріємо про весілля!
– Це чудово, але раджу все ж зачекати.
Як я не вмовляла – ніхто мене не слухав. Врешті моя Ліля завагітніла і ми мусили зіграти весілля. Звичайно, я віддала дітям квартиру, яку берегла для донечки, оформила дарчу на неї. Петрові ж допомогла влаштуватися на роботу в гарну компанію. В мене дуже хороші зв’язки, директор – чоловік близької подруги.
І уявіть, минуло шість місяців, донечці скоро народжувати, а подруга мені повідомляє:
– Знаєш, тут така справа. Чоловік каже, що у твого зятя роман на роботі. Усі вже в офісі знають.
Для мене це стало ударом. Донечці скоро народжувати, а він зраджує. Я не знала, як про це розказати Лілі, боялась, що через стрес щось погане може статися. Тож наважилась поговорити з Петром. Вдала, що мені потрібна поміч вдома. Коли він прийшов – я ледве стримувалась, щоб не вдарити цього нахабу.
– Петре, сідай, треба поговорити.
– А що, допомога не потрібна? Я через все місто їхав.
– Сідай кажу. Я все знаю, про твою інтрижку на роботі. Ти взагалі кохаєш Лілю?
– Звичайно. То все вигадують. Не вірте. Злі язики мені заздрять, хочуть життя зіпсувати. Лиш доньці ці дурниці не кажіть. Нащо їй нервувати.
Він так впевнено говорив, я подумала – а раптом і справді? Люди у нас люблять пліткувати.
Згодом Ліля народила чудову донечку. Назвали Олександра. Як я тішилась. Намагалась всіляко допомагати, щодня бігла до онуки. А одного разу прийшла і побачила, що доця моя гірко плаче. Налякалась страшенно.
– Доню, що трапилось? Щось з Сашкою?
– Ні, Петро зраджує. Я точно знаю.
– Ти серйозно? Хто сказав?
– Я сама його повідомлення знайшла в телефоні. Спитала його, а він ще й кричати почав, що залізла в його телефон. А тоді ще й сказав, що немає у світі чоловіка, який би терпів таке ставлення жінки. Мовляв, я мало уваги йому приділяю. Але ж як він не може збагнути, що мені зараз важко?
В мене серце розривалось. Доню образили, ще й звинувачували в чомусь.
– Ліля, ти можеш його вигнати. Квартира ж твоя. Я допомагатиму!
– Але ж тоді Сашка без тата зростатиме. І я ж його кохаю.
Страшенно вона побивалася. Я намагалася не втручатися. Ліля почала всіляко намагатися переконати чоловіка, що вона хороша дружина, готувала щодня смаколики, відвідала салон і ще й спортом почала займатись. Згодом Петро наче щось збагнув і неочікувано почав нормально поводитись. Донька не могла натішитись.
– Мамо, він збагнув, що кращу за мене не знайти! В нас все чудово.
– Доню, не поспішай. Будь уважна!
– От не можеш ти щиро порадіти за мене.
Ліля навіть образилась. Я розповіла про всю цю ситуацію подрузі. Раптом вона почала сміятися. А потім лиш пояснила, що насправді коханка просто покинула Петра.
Минув якийсь час і зять знову почав дивно поводитись. Молоді увесь час сварилися, адже Ліля не могла йому довіряти, думала знову зраджує. Та раптом донька прийшла і заявила:
– Уявляєш, Петро хоче другу дитину! Це означає, що він мене не покине.
– Доню, але ж народження дітей – це поганий спосіб зберегти сім’ю. Згадай, що було під час минулої вагітності.
– Але зараз все буде інакше. От побачиш!
– Послухай, добре, якщо хочеш – народжуй, але спершу раджу провернути одну хитрість – скажи йому, що наразі не готова до дитини. Подивись на його реакцію і зрозумієш, що в нього в голові.
– Мамо, це не серйозно.
– Спробуй, прошу тебе.
Не знаю, що саме вплинуло на Лілю, можливо те, що насправді вона не була готова до другої дитини. Та реакція її чоловіка була жахливою.
– Я хочу сина, ти ж це добре знаєш.
– Буде, але трохи згодом. Не зараз.
– Ти що думаєш, що ти якась особлива? Я легко знайду жінку, яка народить.
Ця фраза стала вирішальною. Ліля вигнала цього нахабу. Зрозуміла, що він жив з нею, бо це було зручно – квартира є, дружина зі шкури лізе, аби догодити.
Зараз донька переїхала до мене. Квартиру ми здаємо, я допомагаю їй з дитиною, а вона повернулась на навчання. Вже й роботу знайшла. І, до слова, має чимало кавалерів. Думаю, я допомогла Лілі врятувати власне життя.
Як гадаєте, я все вірно зробила?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!