Вже десять років і зберігаю мамину таємницю. І це мене вбиває. Річ у тім, що тато пішов від нас, коли мені було 8 років. Він не витримав, адже ненька вважала, що варта кращого і постійно шукала варіанти. Після розлучення вона змінювала кавалерів, наче рукавички. І ось нарешті зустріла Олексія, він дуже добрим і щирим, гарно заробляв. Щоразу, як приходив до нас, приносив мені смаколики.
Та був у мами ще один кавалер. Старшого віку й багатий. Саме його мама бачила поряд із собою. І якось я почула їхню розмову:
– Я вагітна, в нас буде дитина! Розлучись вже нарешті!
– Про це і мови бути не може! Розберись з цим.
Більше я його не бачила. Натомість мама сказала Олексію, що дитина його. Він був на сьомому небі від щастя і відразу ж зробив пропозицію.
– Мамо, але ж ти не від нього вагітна?
– Доню, колись ти все зрозумієш! Чи ти мамі щастя не хочеш? Не розповідай нікому, це наш секрет!
Я мовчала, адже мені так подобався Олексій. Мама народила мені сестричку і ми дуже гарно жили. Вітчим дуже старався, а ненька відверто з нього знущалася. З віком я розуміла дедалі більше. А мама продовжувала шукати кращу партію. І я бачила, що Олексій це відчував.
Ще до від’їзду в університет я вирішила поговорити з мамою.
– Як ти не перестанеш знущатися з Олексія, я йому все розповім. Він заслуговує на краще. Може ще когось зустріне.
– Ти хочеш зруйнувати життя своєї сестри! Вона ж обожнює тата.
Я тоді вирішила зачекати, щоб Оксанка підросла. Роки минали, я закінчила університет і вже працюю, сестра скоро покине батьківський дім. І я й далі бачу, як мама використовує Олексія. Він страшенно нещасливий. І я не знаю, можливо вже час йому дізнатися правду? Як гадаєте?
Вибачте. Даних поки немає.