В мене було доволі гарне дитинство. Я обожнювала батьків, а вони мене. Ніколи не думала, що щось може трапитися. Та одного дня я вже лягала спати і раптом почула крики. Вперше в житті сварилися мої батьки. Я затулила вуха подушкою. А коли встала зранку – батька не було. Він пішов геть. Мені ж нічого не пояснили.
Згодом батьки розлучились. Тато переїхав до іншого міста, а потім і за кордон. Він телефонував час від часу. Деколи висилав мені гроші, або подарунки.
Мама ж після розлучення взялася шукати нового чоловіка. Вона змінювала кавалерів, та ніяк не могла знайти когось. А тоді почала мене в усьому звинувачувати.
– Була б я без дітей – вже б влаштувала своє життя! Це ти мені заважаєш, – якось вона сказала.
Саме тому я з нетерпінням чекала закінчення школи. А тоді вступила до інституту і поїхала до гуртожитку. За перших пів року я жодного разу не приїжджала додому. Та взимку мені було сумно, подумала, може варто на свята все ж вирушити до мами. Та вона мене здивувала:
– Доню, ти вже доросла! А я нарешті нормального чоловіка зустріла. Тобі зараз тут не місце!
Уявіть я одна на весь гуртожиток не поїхала на Різдво додому. Так сумно було. Та всі свята дивилась фільми і читала. Влітку в мене знову виникло бажання приїхати додому. Вирішила навіть не дзвонити мамі, з’явитися без попередження. Врешті, це і мій дім.
Тож я приїхала і побачила дивовижну картину. В нашій квартирі чимало змінило. Виявляється, мамин друг давно живе у нас. І не один. Із собою він привіз свого сина підлітка. Я думала, що мама все ж зрадіє, побачивши мене. Та вона здивувалась:
– Чого ти не подзвонила, не сказала, що їдеш?
– Це ж і мій дім. Тут є моя кімната!
– Ой, доню, вже нема, там Ромчик живе. Син мого чоловіка.
– То де мені спати?
– Можеш у вітальні на дивані заночувати. А ти надовго планувала?
– На все літо, звісно. Зараз канікули.
Мама зніяковіла. Таке вона точно не планувала.
– Розумієш, у нас обмаль місця. І Толік буде ніяково почуватись через твою присутність.
Я навіть ночувати не стала, поїхала відразу геть. Вирушила до подруги, хоча надовго там залишатись не могла. В розпачі подзвонила татові. Його обурила поведінка мами. Та він запропонував:
– Їдь до мене в Данію. Я тоді тут роботу знайду. І кімната в мене для тебе є. А ще, ти ж знаєш, що квартира, в котрій живе твоя мама зі своїм кавалером належить тобі?
– Як це?
– А ось так! Ця квартира мені від діда дісталась. Я просто залишив її і оформив документи так, щоб після 18 років власницею стала саме ти, моя єдина донечка. Можеш усіх їх вигнати!
Я не могла в це повірити. Як мама могла так чинити, знаючи це? На що вона розраховувала. Я все ж поїхала до тата, трохи заробила. Та скоро я повернусь і мені страшенно кортить отримати своє житло. Та я розумію, що після цього вже не буду спілкуватися з мамою ніколи. То як мені вчинити?
Вибачте. Даних поки немає.