Після школи я поїхала на навчання до Києва. Завжди мріяла вирватись із Закарпаття. Вступила в улюблений університет і дуже старанно вчилась. Вже на третьому курсі знайшла роботу і почала досить гарно заробляти. Згодом навіть винайняла окрему квартиру і покинула гуртожиток.
Ви скажете, що мені пощастило. Та я дуже багато працювала. Часом спала лише кілька годин на добу. Тоді й мама почала телефонувати з проханнями.
– Доню, нам з татом навіть на харчі бракує. А ще й сестричка твоя підростає! В школу треба зібрати, а зараз, сама знаєш, ціни які.
– Матусю, звичайно я вишлю грошей.
Я ніколи не відмовляла, адже знала, як важко батькам. Якби не вони, я б ніколи не досягла того, що маю.
Час минав, я закінчила навчання і цілком присвятила себе роботі. На той момент я рік, як зустрічалась з хлопцем. Ми планували жити разом. Та Романа дратував той факт, що я віддаю чималі суми рідним.
– Ти б вже автівку придбала собі, якби збирала зароблене!
– Але, як я залишу батьків! Я їм винна!
– Нічого ти їм не маєш давати. Вже достатньо допомогла. Тепер про себе подбай.
З часом моя молодша сестра Катя закінчила школу і вирішила також вступити до столиці. Я зраділа. Мріяла, щоб вона була поруч. Та раптом мама повідомила.
– Катя навчатиметься в Ужгороді, немає грошей на Київ.
– Перестаньте, я допоможу. Житиме зі мною.
Сестра оселилась у мене. Все було чудово. Та Романа дедалі частіше дратувала її присутність. Згодом він почав десь пропадати, не приходив до мене, увесь час казав, що зайнятий. А тоді я зрозуміла, що в нього інша. Відверто спитала:
– Ти когось знайшов?
– Так. Не знав, як сказати. Але вона вагітна і ми одружимось.
Так я втратила коханого. І вже не знаю, як довіряти чоловікам. Зараз сестра вже на третьому курсі. Чимало грошей йде на її навчання, одяг, харчування. Ще й орендна плата і комунальні так зросли. Я отримую 35 тисяч гривень на місяць, але не можу відкласти ні копійки. Вже мовчу, що доводиться економити на власному одязі.
Чоловікам довіряти мені дуже складно тепер. Та й кому я потрібна з таким багажем? Ніхто не розуміє моєї жертви. Та й сама вже почуваюсь нещасною.
Скажіть, як мені бути? Що важливіше: допомога рідним чи особисте щастя?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!