До Італії я поїхала, бо вибору інакшого не мала. Донька щойно університет закінчила та заміж зібралася. Мені довелося величезну суму позичити на весілля, адже страшенно я не хотіла, аби ми виглядали бідніше за батьків нареченого. Тоді мені й подруга запропонувала.
– Поїхали зі мною. Побачиш світ, ще й грошей заробиш!
– Але як я доньку залишу?
– Спокійно, в неї чоловік є.
Я в житті ніколи без роботи не сиділа. Працювала медсетрою, та назбирати грошей зовсім не могла. Тож поїхала. Спочатку відробила борги. А тоді вирішила молодим на квартиру назбирати. Працювала заради цього аж три роки. Гроші висилала. Надя вже й синочка мала, тому жилось їм не просто.
Згодом ще надіслала кошти на ремонт і техніку. А тоді діти бізнес вирішили відкривати. Довелося допомогти їм винайняти приміщення, купити все необхідне. Відкладати на себе мені ніяк не вдавалося. Так просиділа я на заробітках аж шість років. Майже все додому передавала. Та нещодавно так сумно мені стало. Онук в перший клас вже йде. Розповіла я донечці про свої почуття.
– Стомилася я страшенно, хочу до вас. В школу Захарчика вести!
– Мамо, то приїжджай, лиш ближче до вересня, не поспішай.
Я мала ще в червні приїхати, та діти відмовили. Сказала, що влітку краще в Італії бути. І ось нарешті тиждень тому я приїхала. Зять зустрів мене на автостанції, та чомусь не повіз до них додому.
– А куди це ми?
– Всі вже у вас дома чекають.
– Але я хотіла в душ. У мене ж жодних умов нема.
– То всі разом і поїдемо до нас!
Мені так прикро стало, що зять в стару хату мене везе. Там все напіврозвалене, вбиральня на вулиці. Я ж думала, що хоч тиждень в них відпочину, а тоді додому поїду. Та вирішила не сперечатись, може не хочуть вони мене терпіти. Щойно ми під’їхали до мого двору я здивувалась. Подумала, що адресою помилились. Наче ні. Та хата зовсім інша, перебудована, замінений дах, стіни, нові вікна.
– Що це? – сказала я, вийшовши з машини.
– Ваш дім. Але на спокій не розраховуйте, ми у вас кожні вихідні будемо. Двір спеціально облаштували.
Я обійшла будинок. Поруч нова альтанка, мангал, гойдалка. А які гарні квіти.
З будинку вийшла донька.
– Ти що увійти не хочеш?
Я зайшла, яка ж краса була всередині. Все новесеньке, ремонт, меблі, техніка, навіть вбиральня і ванна добудована.
– Як ви все це зробили?
– Мамо, так вийшло, що коли ти вислала гроші на квартиру, свекри сказали, що це не чесно, що ти сама маєш нам житло купувати. Тож дали половину суми. Ми тоді й почали ремонт, а згодом все доробляли. Тепер ти можеш спокійно насолоджуватись життям і час від часу нас в гості приймати.
Як я плакала, повірити в це диво не могла. Навіть не мріяла про такий подарунок. Вже тиждень я живу в своїй хатині. До вересня молоді зі мною, відпочивають. А там зустрічатиму їх на вихідні і свята. А ваші діти робили колись вам схожі сюрпризи?