Моя мама родом з Вінниччини, але вийшла заміж за тата й переїхала жити до нього в Чернівці. Вона ніколи не любила дітей, тому коли завагітніла, тато її ледь вмовив залишити мене. Практично усі материнські обов’язки виконувала няня, адже ненька не могла мене терпіти. Її дратували дитячі крики, підгузки, навіть мої перші кроки… Одним словом, черства людина моя мама.
Однак тато мене дуже любив. Завжди грався зі мною, водив в театри, купував багато іграшок.
Коли я пішла до школи, моєю освітою займалась мама. Вона була дуже вимогливою, й інколи виникало таке враження, що вона робила все для галочки. Принесла я додому гарну оцінку, вона ставила відмітку за свої ж старання. Мої досягнення були її досягненнями, тому з навчанням у мене все було добре.
Після випускного, захворів тато, а згодом помер. Без нього мені не хотілося залишатись вдома, тому я поїхала здобувати вищу освіту в інше місто. З мамою спілкувалась рідко. Їй було добре самій, а я вже якось звикла, що вона не бере участі у моєму житті. Бракувало тільки тата… Потім у мене з’явився хлопець з яким були довгі стосунки. Ми почали жити разом, але одружуватись він був не готовий, та і я не наполягала. Проте через 5 років спільного життя мені захотілося якихось змін. Як кожна дівчина я мріяла про своє весілля, тому почала говорити Олександру про це.
– Коханий, чому ти не хочеш одружуватись? — запитувала я.
– Для тебе штамп в паспорті важливий? Це все одно нічого не змінює, тоді навіщо він потрібен? — відповідав хлопець.
– А якщо раптом я завагітнію? Також не будеш одружуватися зі мною? — вирішила я підколоти Олександра.
– Ти ж казала, що не можеш мати дітей, до того ж ми захищаємось…Думаю, не варто навіть говорити про це.
Так закінчувалась кожна розмова про весілля. Якось гуляючи містом мені стало погано. Думала, що отруїлась, а коли звернулась до сімейного лікаря, він порадив мені зробити тест на вагітність. Довго відмовлялась вірити в те, що можу бути вагітна, адже справді раніше мені діагностували неплідність. Однак я все-таки вирішила зробити тест. Побачивши дві смужки, мало не втратила свідомість… Виявляється, що такі випадки бувають, і через нерегулярні цикли я й не підозрювала, що при надії.
Я не знала як про це сказати хлопцю, проте коли він дізнався, то ошелешив своєю реакцією:
– Виходить, що ти мене обманула… Тепер мусиш зробити аборт! — кричав мій кавалер.
– Що? Чому ти так кажеш? — засмучено говорила я.
– Бо ми не готові до дітей!
– Я не можу зробити аборт, у мене 12 тижнів, вже пізно… — зі сльозами мовила я.
Того ж дня він зібрав усі свої речі й пішов. Мені хотілося вірити в те, що Олександр оговтається та повернеться, але цього не сталося. Тоді я вирішила повернутись у рідне місто до мами, з впевненістю, що вона точно не прожене. Втім, я помилялась. Коли мама почула про вагітність, показала мені на двері. Довелось просити про допомогу чужих людей.
Подруга дитинства знайшла житло, сусіди, дізнавшись про мою вагітність, забезпечили речами для малюка на перший період. Я влаштувалась на дистанційну роботу, тому на хліб могла заробляти сама.
Дякувати Богу, зараз у мене все добре. Син Нестор вчиться в школі, дуже чемна дитина, має успіхи в навчанні. Крім того, мені вдалось вийти заміж. Маю доброго чоловіка й з ним я щаслива. Однак нещодавно в моєму житті з’явилась мама, яка багато років не давала про себе знати. Раптом вона прийшла до мене зі сльозами та благала прихистити її.
– Доню, знаю, що завинила перед тобою, але так склалося, що я тепер самотня й мені нікуди йти.
Попри те, що вона не любила мене та вигнала, тоді коли мені потрібна була її підтримка, я все одно вирішила пробачити їй. Адже вона моя мама, яка дала мені життя. Не хотілося б, щоб моя дитина колись так відвернулась від мене. Тому своїм прикладом показую, що якби там не було, а прощати треба вміти! А як би зробили ви на моєму місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!