Вже вкотре чую привітання на день народження “і знайти справжнє кохання та бути щасливою дружиною!”
Мене звати Олеся, мені 40 років. Маю чудову квартиру, машину, бізнес – власна крамниця з косметикою. Як то кажуть, працюю сама на себе. А ще люблю подорожувати. Побувала у Одесі, Криму, здійснила дитячу мрію та відвідала Діснейленд.
Тільки всіх родичів та друзів муляє одне питання “Лесю, ну коли мужика знайдеш?”. Чесно, мене вже верне від такої теми.
Не хочу я поки заміж! У мене ще стільки планів. Думаю купити дачу невеличку, у квартирі зробити ремонт, машину змінити, ще один магазинчик відкрити.
– Лесю, ти такими дурницями страждаєш. Ну який бізнес? Ти жінка, треба дитинку народити. Материнство – то найкраща робота, – каже старша сестра.
А я дивлюся на її скажену сімейку та аж поспівчувати хочеться. Ірина після пологів так поправилася, весь час з дітками (у неї двійнята), нема часу навіть на те, щоб піти у салон.
Та всі родичі, коли збираються на свята, то обговорюють не мамині страви, а моє особисте життя. Тому на Паску не поїхала в село, вигадала, що дуже хворію.
Хіба це щастя – крутитися біля дитини та чоловіка, перетворитися на справжню Попелюшку? Мама з ранку до ночі на кухні сидить, Іра з чоловіком ще жодного разу не були закордоном, зараз по вуха у кредиті за машину.
І це таке щастя? Пожертвувати своїми інтересами заради дитини та чоловіка?
Господи, але мої подруги – то окрема історія. Маринка завжди норовить мене з кимось познайомити:
– Ну він такий бізнесмен, на Теслі їздить. От точно підійдете один одному!
Але хіба я якась туфля, щоб собі пару шукати? Повірте, такі побачення завжди провальні. Замість бізнесмена – матусин синочок, який “мутить мутки”. Ага, знаю я таких “мужиків”.
Що б я не казала, як не виправдовувалася, що не хочу йти на побачення – Марина все одно шукала мені кавалера. Навіть потайки створила мені анкету на сайті знайомств
– Ну я ж хочу як краще! – кліпає оченятками так наївно, як те оленя. Тепер тема про чоловіків – табу!
Але хіба вони не розуміють, що я вже обрала своє щастя? Мені 30 років я молода і красива. Хочу – вечеряю у кафе та ніхто не дорікає за брудний посуд. Зібрала речі та поїхала на відпочинок. Можу на дискотеку піти чи гуляти до ночі.
Мене ніхто не тримає біля себе, як ту собачку на повідці. Це моє щастя! Хіба рідні того не можуть зрозуміти?
Як пояснити родині та друзям такий стиль життя?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!