Декілька років тому переїхала у стару батьківську хату в селі. Квартиру вирішила молодим віддати, нехай син з невісткою й онуком Марком у місті живуть, а я спокійно відпочиватиму в селі.
Поруч зі мною на одній вулиці мешкала сусідка, пані Ярослава. Їй вже під 70 років, рідні її дуже рідко провідують. Мені стало шкода стареньку, тому я інколи запрошувала її в гості на чай з тортиком. І так ми почали товаришувати.
Минулого місяця пані Ярославі стало погано, що вона ледь дихати могла. Я хутчіше кинула всі свої хатні справи та зателефонувала до лікарів за допомогою. На щастя, все обійшлося, просто у старенької серце прихопило. Їй виписали цілий список ліків та назначили “постільний” режим.
– А хто за мною наглядатиме? У доньки малі діти, вона не має змоги приїздити. А син молодший закордоном, невідомо, коли повернеться, – бідкалася сусідка.
Я не могла без сліз дивитися на неї. Серце аж кров’ю обливалося. Тому я не витримала та запропонувала свою допомогу. А що? Я і так на пенсії, ще маю сили та багато часу. Спершу пані Ярослава відмовлялася, бо їй ніяково. Однак, вже під кінець нашої “суперечки” здалася.
Чесно кажучи, мені було за радість доглядати за бабусею. Тим паче це було не важко. У магазині завжди брала для неї окремі продукти, купувала ліки, вдома прибирала та готувала їй їсти. Здавалося, що ми навіть зблизилися та пані Ярослава розповідала мені цікаві історії зі свого життя, а я уважно слухала. Поруч з такою подругою час пролітав непомітно.
А два тижні тому приїхала її старша донька, Ольга. Ще й не сама, а зі своїм старшим сином Петиком. Я зраділа, адже, по-перше, я зможу трішки відпочити від клопотів, бо у самої на городі назбиралося безліч справ. А по-друге, тоді у мене гостював онук Марк. Дітки одразу потоваришували, разом гуляли, каталися на велосипедах та гралися.
Але одного вечора Марк повернувся додому засмученим. Я помітила, що його щось турбує, тому за вечерею вирішила обережно про все розпитати:
– Онучку, щось трапилося? Ти такий похмурий, брівки насупив. Невже з Петриком щось не поділили?
– Просто коли ми гралися в машинки, то його бабуся принесла з городу велику миску малини та ожини. І запросила всіх до столу, крім мене. Навіть чаю не запропонували. Тому я тихо встав та пішов до хати. А Петя навіть не помітив, – відповів хлопчик.
І тоді я зрозуміла, що за людина та пані Ярослава. Звісно, що я не відпускала Марка до сусідів у гості, тим паче він вже встиг знайти нову компанію. А бабуся за мене немов забула, днями не заходила до хати. Ніби ми якісь люті вороги.
Так минуло ще 5 днів. Ось позавчора її донька Ольга забрала дітей та поїхала геть, я бачила, як вона з великим пакетами виходила з подвір’я та сідала у машину. І чого там тільки не було – малина, полуниця, м’ясо домашнє, молоко, сир, сметана. Словом, багажник автівки ледь зачинився. А через декілька хвилин я почула, як хтось стукає у двері. На прозі стояла пані Ярослава:
– Слухай, у мене в холодильнику так порожньо, ось тобі гроші, піди в магазин, купи олію, масло, ковбасу…
– Вибачте, не можу, мені дуже погано. Нехай ваша донька поїде, вона ж може стільки важких пакетів з продуктами тягати. Чи це тільки тоді, коли їй щось треба від вас, правда ж? – сказала я.
Пані Ярослава вмить почервоніла. Щось довго бурмотіла собі під носа, а потім голосно грюкнула брамою. Відтоді ми не розмовляємо. Звісно, що вона всім сусідам розповіла, яка я погана людина, що відмовилася допомогли немічній бабусі. Але всі односельці знали, хто така насправді баба Ярослава, тому не хотіли навіть її слухати.
Чесно кажучи, я б з радістю ще доглядала за бабусею. Однак, за весь час мені ніхто навіть “спасибі” не сказав. І ще й мого онука так нахабно оминули. До доброго відношення всі швидко звикають, однак, не цінують. Буває, що сядуть тобі на шию, будуть ніжками крутити, а ти виконуй їх вказівки, немов Попелюшка. Ні, я на таке не погоджувалася.
Жінка вчинила правильно? Можливо, вона надто різко відреагувала на прохання літньої жінки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!