Я прийшов з роботи, коли дружина саме закінчила накривати на стіл. Ми сіли вечеряти, і я сказав, що маю до неї серйозну розмову. Галю стривожили мої слова, але мені кортіло якнайшвидше повідомите те, що крутилося в голові.
– Я хочу розлучитися.
– Чому? – напрочуд байдуже поцікавилася дружина.
Чіткої відповіді я не зміг дати. Насправді у мене більше не залишилося почуттів до дружини, адже у моєму серці оселилася інша жінка. Того вечора я заснув з думками про Вероніку.
Наступного дня я знову повернувся з роботи, але тепер Галя чекала на мене зі своїми вимогами. Вона сказала, що підпише усі документи, але не швидше, ніж за місяць. Протягом цього часу ми мали жити так, як раніше. Навіщо? Аби не змушувати нашого сина зайвий раз хвилюватися перед вступними іспитами. Я погодився.
На цьому умови Галі не закінчилася. Вона зажадала, щоб я кожного ранку носив її на руках зі спальні до вхідних дверей, як це було після весілля. Я вирішив не сперечатися, щоб уникнути зайвих конфліктів. Оскільки ми з дружиною віддалилися одне від одного і давно не мали інтимної близькості, то першого дня мені було дискомфортно нести її на руках.
Син спостерігав за нами й радісно кричав:
– Тато носить маму на руках!
Мене зачепили його слова й викликали смуток. Ввечері процедура повторилася. Я відніс Галю в спальню, куди прибіг наш син. Вона міцно обійняла його, а я вийшов з кімнати, бо відчував, що у голові починають закрадатися сумніви.
Так минув цілий місяць. Дружина щодня м’яко обіймала мене за шию, а я згадував день нашого весілля…
Коли термін підійшов до кінця, мені не хотілося відпускати Галю з рук. Я зрозумів, що раніше нам не вистачало цього тілесного контакту, близькості й тепла. Після роботи я помчав до Вероніки. Піднявся на четвертий поверх, постукав у двері й сказав:
– Вибач, але я хочу залишитися зі своєю дружиною.
Коханка не очікувала почути такі слова. Вона почала плакати й обурено зачинила двері перед моїм носом. Я вийшов з будинку, сів у машину й відправився у квітковий магазин. Звідти вийшов з найдорожчим букетом в руках і запискою: “Я до кінця життя буду носити тебе на руках”.
Однак вдома на мене ніхто не чекав. Галя незворушно лежала в ліжку. Її серце перестало битися. Виявилося, що дружина важко хворіла вже багато місяців, а я про це навіть не здогадувався. Вона не хотіла, щоб мій син зненавидів мене за зраду, тому придумала ці дивні умови й тягнула час…
Не знаю, чи вийде мені ще покохати когось, але до Вероніки я так і не повернувся…
Після пережитого я зрозумів одне: потрібно насолоджуватися кожним моментом, проведеним з близькими людьми. Радійте дрібницям, робіть компліменти, цілуйте, обіймайте своїх найдорожчих людей. Немає нічого ціннішого, ніж сім’я й кохана половинка поруч.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинили дружина, коли дізналася про бажання чоловіка розлучитися?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!