Як я мріяла, що Славік зустріне гарну і щиру дівчину, котра мені за донечку рідну буде. І спочатку вірила, що Оксанка справді така.
Мій син довго не міг знайти кохання. Він завжди був повернутий на навчанні. Його нічого більше не цікавило, навіть з хлопцями гуляти не хотів. Я все переймалась, що він якийсь неправильний. Та згодом змирилась. Вже на першому курсі Славік почав гроші заробляти. А ще до отримання диплома відкрив власну компанію, котра займалась сучасними технологіями. Я надзвичайно пишалася досягненнями сина.
Досить швидко Славік назбирав на власну автівку, а згодом і на квартиру. Крім того, син завжди мені допомагав. Та я дуже переймалася через те, що дівчини в нього так і нема.
– Сину, час йде. Ти вже маєш все, треба про сім’ю подбати нарешті!
– Мамо, хто ж мене терпітиме! Я весь час на роботі! Часто їжджу за кордон.
І ось минуло кілька років і привів мій хлопчик Оксану. Така дівчина, хоч до рани прикладай. Все щебетала до Славіка. “Мій коханий – найкращий!”, “Як мені пощастило!”. Син розповідав, що вона дуже старається, готує цікаві страви, постійно вигадує для нього сюрпризи, ще й встигає відвідувати спортзал і мати дивовижний вигляд.
– Я й не сподівався таку знайти! Не вірив просто, що це можливо!
За рік вони побралися. Жили дуже добре. Як не зайду до них – все чисто, в квартирі смачненьким пахне. І Оксана нафарбована в сукні ходить. Єдине, що Бог їм ніяк дітей не давав. І я через це страшенно переймалась.
Та щойно вони почали готуватись до вагітності, сталося непередбачуване – почалась пандемія і разом з нею криза. Усі партнери Славіка були в Китаї. За рік він втратив 80% доходу, мусив звільнити працівників і ледве виживав самий.
Я раділа, що син має підтримку. Заспокоювала його:
– Щастя, що ти не самий. От побачиш, разом ви все подолаєте. Народите дітей, і якось поступово все налагодиться!
– Мамо, Оксана сказала, що не народжуватиме, доки я не стану на ноги.
Згодом Славік почав дедалі частіше приходити до мене їсти. Я не розуміла в чому справа. Прийшла до них розвідати, що до чого і з невісткою поговорити. У квартирі безлад, їсти нічого. Я не витримала.
– Оксано, у всіх трапляються складні часи! Треба підтримувати, якщо кохаєш!
– А ви не втручайтесь! Я теж не за такого виходила, тож нехай і він терпить!
Я сподівалась, що з часом Оксана одумається. Та цього не було. Славік постійно скаржився. А тоді почалась війна і він вирішив йти захищати нашу країну!
– Мамо, я не бачу сенсу залишатись вдома. Дружина мене не кохає, ми просто разом живемо, дітей нема! Може хоч так вона почне мене цінувати.
Та Оксана не почала. Щойно син поїхав вона взялась шукати нового чоловіка. І робила це безсоромно, навіть не приховуючи. Якось я побачила, як вона виходить із дорогої автівки, в якій сидів чоловік старшого віку. Я тоді подзвонила Славіку.
– Розлучись із нею! Знайдеш кращу!
– А може все ще налагодиться?
– Послухай, як з тобою щось станеться – вона лиш зрадіє! Вона й не кохала тебе ніколи, просто використовувала.
Славік досі має сумніви. Вірить в кохання Оксани. Я вже не знаю, як бути. Як його переконати? І чи можна якось вплинути на невістку?